
Електронна бібліотека/Проза
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
Ще в одному кутку, опустивши руки, у сорочці й ногавицях стояв босоніж Святополк. Проміння від світильника вирвало з півтемряви його обличчя, низький лоб, перерізаний пасмом довгого волосся, тривожні очі, гострі вилиці й стиснуті уста, заросле щетиною підборіддя.
- От я і прийшов до тебе, Святополче! - дромовив Володимир,
- Бачу! - посміхнувся той. - Дякую, що одвідав, княже Вододимире. Шкода тільки, що зустрічаю тебе не в палатах, а тут, у порубі.
- Це правда, шкода! - зітхнув князь. - Але ще поробиш, - мусимо тут і отак говорити. Він сів на пень.
- Стомився я! Сядь і ти! - запропонував Володимир Святополку.
- Я й постою, - похмуро промовив він. - Мені немає від чого стомлюватись - хіба від дум...
- Про що ж ти думаєш, Святополче?
- Князеві, який учора сидів у палатах, а нині гниє в твоєму порубі на трухлій соломі, є що думати.
- Чому не думав про це раніше, коли хотів підняти смуту в західних волостях Русі, йти з тестем своїм на Київ, вбити мене - київського князя, зрадити віру руських людей, стати слугою папи?
- Зараз я в твоїй власті, - спроквола відповів Святополк, - ти дужий, вельми дужий, княже, василевс... Але навіщо вигадуєш таке про мене - учора туровського князя, а нині в'язня, кинутого твоєю десницею в цей поруб?
- Марно ти нарікаєш на мене. Не я тебе кинув у поруб, це бояри й воєводи, що чули про твої замишляї в Турові, схопили тебе, привезли до города Києва... Та й жона твоя Марина, духівник Рейнберн, іже були з тобою, нині сказали правду... О люди, люди, всі ви такі, днесь служите одному, заутра другому...
Святополк мовчав, дивлячись у темний куток порубу, потім обернувся до Володимира, й той побачив його запалені очі, закушені уста.
- Що ж, - задихаючись, прохрипів він, - коли все знаєш, скажу і я правду... Слухай, княже Володимире! Це - так! Мислив я з Турова йти на Київ, мислив перемогти твою дружину, а вже вої мої, либонь, не пошкодували б і тебе... Важко мені в цьому признатись, тобі це страшно чути, але отака моя правда.
Володимир здригнувся й промовив:
- Чую, Святополче! Тепер ти сказав правду. Але марно думаєш, що вона страшна мені. Ні, не за себе боюсь, за Русь, за людей її страшно.
Довгу хвилину по цьому князь Володимир мовчав, а потім продовжив:
- Страшно, Святополче, за Руську землю... З одного боку - ромеї, зі сходу насувають печеніги, за ними ідуть половці, з полунощі точать ножі свіони, ти ж хотів від заходу пустити в нашу землю ще й поляків, німців, гіапу римського.
- Поляки й німці далеко, - заперечив Святополк. - Папа римський від них ще далі... До Візантії, - процідив він, - либонь, ближче, адже так, княже?
Володимир зрозумів, на що натякає Святополк.
- Я на легіони ромеїв не спирався й не пустив би їх на Русь... Віру християнську я приймав такожде не від константинопольського патріарха.
- Я також не збирався продавати Русь, - Зухвало крикнув Святополк, - ні полякам, ні німцям, ані папі!..
Князь Володимир гірко посміхнувся.
- Так чому ж ти тоді так діяв, Святополче? Довгу хвилину в порубі було тихо, тільки з дерев'яного зрубу стіни в одному місці однозвучне падали краплини, потріскувала солома в кутку, за дверима раз і другий пролунали кроки.
- Від уності моєї, - почав Святополк, - я не любив тебе, княже, бо кров батька мого Ярополка запеклась на твоїх руках, бо ти вигнав матір мою Юлію з Києва, бо мене зневажили діти твої й сам ти, бо ти, розділяя землі, поставив мене князем у найгіршій волості - Турові, бо ти ніколи й ні на крихту не робив мені добра, токмо зло... Чому ж я мусив робити тобі добре, як міг я не помститись за батька, матір і за все, за все?..
Сперши голову на руки, князь Володимир слухав слова Святополка.
- Ти сотворив добре, сказав мені свою правду, хоч, Святополче, ліпше би було та й міг її сказати раніше. Що ж, я почув це нині від тебе, хоч знав твої думи раніше...
- Так чому ж ти кинув мене в поруб, допитуєш, мучиш, якщо все знаєш?
- Я прийшов не допитувати, а говорити з тобою, Святополче, бо все це неправда.
- Великий княже і василевсе Русі! - засміявся Святополк. - Тобі мало того, що ти вверг мене в цей поруб, хочеш познущатися з мене?
- Я говорю це, - ніби не почув його слів Володимир, - бо не хотів убити і не вбивав брата мого, а твого отця Ярополка, багато горя й муки прийняв сам від нього, а ще більше - Русь і її люди, я ж усе простив йому, кликав на мир і любов... Князя Ярополка в сінях терема убили два гридні, яких підкупив воєвода Блуд, ти, Святополче, це знаєш.
- Не вірю! Так вигадав ти з своїми боярами, це ви націлили мечі вбивць у серце мого батька...
- Я вислухав твою правду, чому ж ти не хочеш слухати мою?! Втім, ти зараз сам усе зрозумієш...
- Слухаю! - крикнув Святополк. - Що ж ти ще скажеш мені?
- Скажу те, що я ніколи не проганяв і не міг прогнати з Гори твоєї матері Юлії, бо твій батько не Ярополк, як усі вважають і як думаєш ти сам...
-
Останні події
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року
- 01.07.2025|06:27Українська письменниця Євгенія Кузнєцова у лонглисті престижної премії Angelus
- 29.06.2025|13:28ВСЛ оголосило передзамовлення на книжку Юлії Чернінької "Бестселер у борг"
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва