Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити
1 2 3 4 5 6 »

рік служитиму. Пустіть, пустіть, пане капітан, — в нього брат помер, в нього стара слаба мати і голоду погибає.
— Про мене, — каже капітан, подумавши хвильку. — Шовканюк іде на урльоп!
VI
Другої днини дали мені урльопас, дали кабат дранкавий, дали мантлину стару-стару та дєраву та й пустили. А я такий уже рад!
— А де, — кажу, — мій пан любий та золотий? Де пан капрал Бая?
— Да нема, — кажуть, — пішов у місто.
— Ох, мені лишенько! — а я щоб з ними не попрощався? Я ждатиму, доки вони не вернуть з міста.
— Да не дожидай ти багацько, — каже дехто з цугу, — а то фельфебер як тебе захопить, то матимешся.
«Коли так, то хіба йти, — думаю я собі, — а мойому пану капралові най бог дає, що сам розуміє». Отак думав я та й пішов.
А за містом — я й ні в той бік, а пан капрал Бая якраз проти мене. Я так зрадів.
— Пан капрал! — кажу.— А я думав, що я з вами вже не побачусь. Чого ви так борзо пішли?
— Да я умисне, — кажуть вони, — бо я мав ще з тобою говорити дещо. А багацько тобі миль додому? Кажи правду.
— Сорок миль да ще й кілька, — кажу я.
Вони на те нічо, лиш дивляться на мантлиночку мою дєраву та й кивають головою. А то студінь така, господи, — сказано, перед різдвом.
— Ходи, — кажуть, — у шинок, вип'ємо вина.
Випили ми вина — господи, що добре: я го досі і не пив! «Отакого, — думаю я собі, — коби-то братикові тому хворому винести (бо в мене все на гадці, що я братика свого ще застану). Ну нічо, — гадаю я собі, — коби-то вчинитися на Вижниці; ні їсти, ні питиму цілу дорогу, а вина мушу свому братчикові винести».
— Час мені до касарні, — стали нарешті пан капрал казати; виймають п'ять левів баночку та й дають мені.
— А це нащо? — кажу я.
— На дорогу здасться; кобих більше мав, то я би тобі і більше дав, а так не маю — бери, що є.
— Да я, — кажу, — зафасував два леви срібні, мені доста буде.
Вони аж розсердились.
— Коли я тобі даю, то бери! — кажуть. — Коли вже на те, то хоть кожушок собі купиш. Тепер студено.
Я не хотів я їх більш гнівати — узяв. «За два леви, — думаю собі, — куплю нені добру хустку тепленьку, за лева — топкову хустку братові до шиї, а по левові — кождій сестрі по рантухові тонкому та широкому».
Попрощались; подякував свому пану капралові як умів та й пішов. А тут не студінь, ні! — аж око в'яне.
VII
Ще і тиждень не минув, а я вже на Вижниці. А це саме святий вечір; по хатах світло видко, чути, як добрі люди радуються, сидя при вечері, а я собі йду з ціпком У руках та думаю, що то тепер у мене дома діється. Братика мого, мабіть, уже й немає на світі!.. А що ненечка, а що сестри? Але побачу, думаю я собі! Домів нема вже більше, як чотири милі маленькі, — на опівніч стану або і борше. Посмотрив за торбинку, чи є всі дари та гостинці, що у Бистриці, йдучи, накупив, Є всі: йду далі, навіть і в вікна не дивлюся, так іду. А тут так мене і тисне щось коло серця, неначе п'є що мене за серце; і дрімлеться мені, неначе я п'яний, абощо, а я нині і кришечки хліба в устах не мав, не то що. Да не те, щоб не було: були в мене в торбинці і два колачі пшеничні плетені, і фляшка вина доброго, і риби визнини штука. Да не буду їсти, думаю, — домів принесу. А тут мені так і позіваєсь! Сяду, думаю собі, припочину минуточку, а відтак скоріш і піду, як відотхну. Сів собі на якімсь там притулку, в очах замріїло, за серце ймило. Це я змерз, думаю собі. Хотів встати — не здужав, поваливсь у сніг. Рятуй, святий Николаю, в тяжких бідах теплий наш заступнице, рятуй!..
VIII
Прокидаюсь — а я вже не в снігу, а в гарній теплій постелі. Над мною стоїть оден жандар, красний, молоденький. Бачили ви того ангела, що в Черновцях у святій Параскеві на лівих дверях намальований? Такий і це жандар був, благий та ясний. Стоїть надо мною та дивиться мені в вічі.
Я так і стрепенувся.
— Ох, мені лишенько! — кажу. — А я де оце?
— У мене, — каже жандар, — як у рідного свого брата або ще ліпше. Не вставай, серце, ти дуже хворий.
Я зараз нагадав собі і Онуфрія, і Баю, і урльоп.
— А це, — кажу, — як я тут зайшов?
— Богдай і не згадувати! — каже жаидар. — Учора звечора йдучи, найшов я тебе під одним будинком без душі.
— Боже милий, боже!..
— Так тобі треба! — обізвався другий жандар, пузатий, що по хаті собі ходив та люльку курив.— Не пий, лайдако!
А я тої днини і води в устах не мав, не то що. Такі-то люди!
Молоденькому жандареві тільки сльози в очах закрутились. Покивав головою та й сів собі коло мене на постелі. Пикатий вийшов з хати.
— Пане, — кажу, — а мундир мій, варе, є?
— Є,— каже, — не журися: і мундир є, і торбинка, і урльопас.
— В урльопасі, — кажу, — був лист.
— Є і лист, —каже, — я находив
— Коби я знав, — кажу, — де мій мундир, я би збирався.
Доста невеселий був жандар, а ще засміявся.
— Коби, — каже, — за три дні, то би добре.
Я аж не зумівся.
— Що ви оце кажете, пане? Ви не знаєте, як у мене дома!
— Я все, — каже, — знаю. Але дохтор велів тебе не пускати.
— А де ж той, — кажу, — дохтор?
— Він зараз повинен надійти — я вже післав по нього.
Прийшов і дохтор.
— А що, — каже,

1 2 3 4 5 6 »

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери