Завантажити

братніх народів” окремі етноси. І не тільки там точиться боротьба за виживання поневолених народів, за збереження себе серед інших, за своє право жити і розвиватися самостійно і самобутньо. Інколи та боротьба триває багато десятків років зі зброєю в руках, а проти тих борців об’єднуються імперці з різних частин світу і ставлять на патріотичні виступи ганебне тавро терористів. Колись, перебуваючи в іспанській Басконії, я під враженням зустрічей з гордими басками написав вірша, де був такий рядок: стріляє відчай, не надія – хоч Більбо вже не схвалює терор.
Вже порівняно давно, як на життя окремого представника людства, науковці почали створювати різноманітні червоні книги, аби запобігти зниканню з довколишнього середовища рідкісних на сьогодні тварин, птахів, рослин, навіть поодиноких комах. Оголошуються недоторканими у заповідниках різні природні явища, химерної форми скелі й тому подібні відмінности від призвичаєної одноманітности міських пейзажів, цих закіптюжених нетрищ з каміння, де не співають птахи і не пахтять квіти. До чого прагнуть небайдужі люди, створюючи червоні книги? Аби зберегти Землю яскравою і багатоликою. І не лише, бо зникнення якось виду чи підвиду зменшує здатність виживати тим, хто ще залишається. Чому ж тоді не створюються червоні книги зникаючих мов і народів? Невже факт не простого відновлення з наданням другого життя давній мові народом, який два тисячоліття не мав не тільки власної держави, але й спільної території для проживання, має залишитися поодиноким винятком, власне – дивом, яке сталося у світі лишень для того, аби підкреслити невмолимість жорстоких і непорушних законів світобудови? Бо є серед науковців здавна така думка, яку здебільше сприймають за жарт, що жоден закон не зможе працювати, якщо в ньому не будуть присутні винятки...
Найбільші розумники, захищаючи поступ глобалізму, без тверезого поділу на позитивне і неґативне в ньому, сьогодні й справді посилаються на другий закон термодинаміки, фундаментальний закон Природи, відомий ще під іншими назвами: теплової смерті, ентропії тощо. За ним все колись має зрівнятися в одній своїй ніякій (не хочу говорити – нульовій) температурі, всі райдужні кольори поглине суцільний сірий, або ж і чорний. А перед тим відімруть і всі мови – запанує одна, всі народи стануть одним, всі розумітимуть одне одного настільки, що можна буде зібратися знову великим гуртом і знову спробувати побудувати вежу аж до самого неба на виклик самому Творцеві. Написав, що зберуться всі народи, а треба було точніше – лише залишки деяких народів...
Гай, гай...
Здається, що я знову, виголошуючи в запалі різні гасла проти глобалістичних неґативів, відхилився, а не наблизився до заданої самим собі теми. Сьогодні мова не про те, про що масово пишуть у своїх страшилках дотепні майстри різних фентезі, де чорні антилюдські сили чи невідома нам досі третя сила (крім відомих – світлої та чорної) хоче якомога швидше згубити деґрадуюче людство. Я здобув колись технічну освіту, працював в галузі найбільш інтернаціональній – в енергетиці, хоча потяг до мовних проблем відчував з дитинства, бо вдома завше звучали різні мови, а коли виходив з дому, то чув і зовсім інші – так вже склалося моє життя. Я і сьогодні читаю, і не тільки розважальні часописи, різними мовами, та деколи довго добираю змісту рідною, вчитуючись до “дискусійних дискурсів заанґажованих модераторів онлайнівських імпрез на маргінесі...” . Я перепрошую за штучність мого неоковирного жарту, але в мене була заготована більш пристойна фраза, поцуплена без жодної правки з одної науково-популярної роботи, опублікованої у досить відомому часописі для самих звичайних громадян. Проте не насмілився порушити святе авторське право без дозволу свого товариша, який міг би і не зрозуміти мого щирого пориву в боротьбі з проявами глобалізму на мовному ґрунті. Справа навіть не в тім, що для полегшення міжнаціонального спілкування обрали різні держані утворення (не самі народи, етноси, нації) одну конкретну мову з багатьох інших, справа в тому, що почалася пошесть засмічувати украй всі інші мови і не поодинокими словами чи словосполученнями, а навіть цілими фразами. І це вже насправді добирає характеру загрозливої пандемії. Аби переконатися в тім, досить пройтися київськими вулицями, чи навіть вулицями невеличких селищ у віддалених районах нашої країни, поглядаючи на назви крамниць чи вивіски приватних закладів, або просто погортати лискучі рекламні видання, аби спробувати там пошукати і зовсім зрідка зустрітти серед назв різних фірм і фірмочок справді щось притаманне саме нашому народу. І знайдеться там лише дещо, лише жалюгідні натяки, лише з численними граматичними помилками...
Будь-яка розвинена мова, яка дожила з прадавніх часів до сьогодні з усіма її не лише правилами, а разом із винятками з них або й складнощами у написанні окремих слів, кристалізувалася століттями, набуваючи власної досконалости, цілісности. Вона стала, якщо скористатися сучасною термінологією, мовою програмування для

читати