Завантажити

навіть вагоміші, але це не робить погоди в цілому. Бо глобалізм наступає на всіх фронтах, а на мовному – в першу чергу: через офіційні зустрічі державних чи громадських діячів, через аґресивне засилля елементів масової культури, через міжнародні видання розважальних часописів, через супутникове телебачення із сотнями програм тощо. Якщо сьогодні латиші з естонцями, навіть із литовцями намагаються між собою спілкуватися лише англійською, я не знаю, чи є в тім велика різниця від того, що в недавні часи для спілкування їм доводилося користуватися лише російською...
Глобалізм наступає по всіх фронтах. Що з того, що в багатьох регіонах нашої планети, навіть в об’єднаній Европі, ще стиха жевріють і сьогодні – на початку третього тисячоліття новішої ери серед попелищ унікальні мови давніх народів (валлійців, басків, фарерців, фрізів, лівів...) – їх багато, але то вже подзвін, як не прикро, як не гірко таке говорити. Вже навіть усталився серед науковців і журналістів сумний (вірніше – трагічний) термін “ірландізація” для означення ситуації в незалежних державах, де намагаються зберегти якісь залишки з давніх звичаїв предків, але скрізь, навіть на побутовому рівні, здебільше спілкуються між собою вільні громадяни незалежної вільної держави мовою колишніх завойовників.
Чи потрібна якась єдина мова для міжнаціонального спілкування? Гадаю, що тут не може бути вагомих причин для заперечення переваг, але маю декілька своїх “але”. І вибачте мені, бо це лише моя цілком суб’єктивна думка, і я розумію всю примарність її втілення, що такою мовою для рівноправного спілкування між народами могла б бути або вдосконалена есперанто, або відроджена і модернізована одна з давніх мов, які вже давно не мають конкретних носіїв: латина чи санскрит. В багатьох народів могло б пощезнути нав’язане імперцями відчуття своєї меншовартости, міг би пощезнути сором за своє довге пригноблення іншими, більш агресивними народами. Але маю ще й інше, жорстокіше “але” до проблем запровадження насправді єдиної мови міжнаціонального спілкування – тоді вже не буде порятунку жодному народові, бо єдина мова знівелює, витіснить, переможе всі інші окремі, самобутні, давні і прадавні мови зі знищенням окремих етносів, ні, не завжди фізично, знищить духовно. В економіці вже зрозуміли, яке зло йде від глобальної монополізації – нині майже в кожній державі працюють антимонопольні служби: комітети, бюро, агенції тощо; приймаються по всьому світі жорсткі антитрестівські закони; діє навіть міждержавний антимонопольний контроль за транснаціональними корпораціями, контроль за демпінгом продукції окремих держав. В міждержавних об’єднаннях і організаціях присутні здебільше колегіальні методи керівництва і (або) встановлено право на ветування рішень окремими учасниками. Згадаймо не лише наведені мною приклади створення різних міжнародних червоних книг, але й Кіотський протокол чи інші міжнародні конвенції щодо захисту довкілля на всій планеті. І на тлі всього цього, що можна вважати якимось стримуючим фактором глобалізму, в інших сферах людської діяльности, продовжується тотальний наступ на мовному ґрунті. Йде він через транснаціональні засоби масової інформації, через адаптовану “єдину” мову примітивних за текстами і мелодіями так званих пісень, які виконуються на спортивних аренах для десятків тисяч зомбованої молоді. Незабаром для будь-якої розмови буде достатньо вживати лише кілька десятка слів, як нині для створення сучасного пісенного шедевру “композитору” достатньо двох-трьох акордів. Зомбування і примітивізація окремої особистости починається і закінчується через мову, бо і гіпноз чи якесь інакше навіювання людині, аби вона стала слухняним знаряддям, все одно користується словами-образами, але в дуже обмеженій кількості. Хтось несвідомо чи свідомо прагне підкорити людство, цей хтось може бути ким завгодно, його (їх) може бути теж скільки завгодно. Напрямок відомий, бо інше не стає на думці – йдеться про ефективні акції примітизувати людство через єдину примітивну мову задля використання його у своїх подальших цілях. Містика, невідома мара, зарозумілість чи зрозумілий людській біль, чи щось інше?..
Невже ентропія таки переможе, бо ж нема як їй протистояти? Переможе, якщо не боротися з її проявами скрізь, на всіх напрямках її навального поступу. Таки боротися, аби не зрівнялося колись до єдиної однакової температури все довкілля, де лише проміжною ланкою може бути ситуація наприкінці життя на Землі, яку так майстерно змалював Ґерберт Велс у своєму відомому творі “Машина часу”. Змалював, як пересторогу народам планети Земля щодо можливого трагічного кінця їхнього поступу в невідоме майбуття, застеріг задовго до виникнення реальних загроз всьому людству від глобалізації багатьох цивілізаційних процесів.
Ця проблема надто важлива, тому їй мають приділити більше уваги не лише окремі диваки чи романтики, не лише академічні мовознавці чи практики, але й політики найвищого рівня, в першу чергу – панівних націй. Бо багатьом народам стає

читати