Завантажити

містом і над нашою Вічною рікою. Ти завше намагався політати понад людськими головами, поза реальністю, навіть отоді, коли ми були ще зовсім юними неофітами, коли ще тільки намагалися спинатися на власні ноги, зухвало прогулюючи на цім бульварі навіть цікаві лекції в жовтому корпусі найгуманітарнішого, з усіх подібних на Землі, Університету. Ми постійно змагалися тоді всі поспіль із колеґами у принизливому для майбутніх професорів заробітчанстві, аби якось попоїсти смачнішого, ніж могла дозволити нам університетська стипендія, котра було злиденною, але її теж треба було заробляти пристойним знанням мудрих наук. Вірніше було б сказати – не так знаннями чи стараннями, як професорськими оцінками, а вони ж (тодішні професори) інколи затято знущалися на іспитах зі своїх упертіших вихованців, котрих більше за науку вабили зелені парки на крутих високих берегах Вічної ріки. Але ж тебе майже ніколи не чіпали подібні проблеми студентського виживання в сесійні періоди, бо ж ти вправно вмів надягати на себе личину розумника. Як же ти підлещувався тоді до найсуворіших екзаменаторів розлогими цитатами з їхніх нудних підручників і навіть із псевдонаукових статей, котрих вони постійно друкували у посередніх вузькофахових часописах. Оскільки подібні малотиражні видання ніхто не читав окрім самих авторів, їм було твоє цитування лікувальним бальзамом на рани від не толерантного, як на їхню думку, ставлення заздрісників до епохальних знахідок і відкриттів того, чого ніколи не могло існувати у реальному світі. Агов, ти де, брате наш, наразі літаєш, за якими хмарами, у якім такім невизначенім часі?...
2. Мабуть, що ми розпочали відпрацьовану роками, а вірніше – століттями з покоління до покоління, згадану щойно моїми братчиками, нескладну процедуру зустрічі давніх друзяк “на трьох”, одразу після того, як на бульварі зібралася галаслива велелюдна маніфестація стурбованих городян нашого Вічного міста. Вони ізнову повстали, начебто, майже зовсім стихійно і зовсім не керовано, лише в ім`я найвищої справедливости, лише на рішучій захист старовинної каштанової алеї посеред найошатнішого, бо ж центрального, міського бульвару, який здавна розподіляв правобережну частину Вічного міста нашої юности безмаль на дві рівні частки. Рівні, але не зовсім рівноправні у ставленні до них державних чиновників за всі часи існування стольного граду, бо всі владні установи самого Вічного міста, як і вищого рівня для виконання його столичних функцій всієї рідної Держави, купчилися тільки на тій частині, яка гонорово тяглася вздовж, безладно залісненого старими парками, крутого берега Вічної ріки. Назва цього бульвару мінялася досить часто, майже після кожних чергових чи й позачергових виборів до міської Думи представників з подібних, але одвічно ворогуючих за ковбасний шмат, партій. Не рятувало від розбрату в Думі, а навіть сприяло те, що в ній засідали ще й посланці від кожного професійного осередку та від кожної етнічної групи цього прадавнього людського стовпища. Правічність нашого міста з недавнього часу ввАжається (ввИжається?) цілком арґументовано деякими науковцями, як із визнаним серед громади авторитетом, так і зовсім без нього. На думку тих самих науковців воно є набагато давнішим навіть від біблійного вавілонського мовного різноголосся, бо таке саме вже існувало саме на цих зелених кручах...
Мабуть, чи отже, назва бульвару мінялася настільки часто і здавна, що всі городяни нашого Вічного міста ніколи не брали до серця, навіть не звертали якоїсь особливої уваги на ті дрібні вибрики, коли відбувалося чергове перейменування цієї розкішної вулиці. Вона теж, як і саме місто, здавен і до сеї пори була поділена рівно посеред проїжджих своїх частин урочистою каштановою алеєю, через її розкішну красу звали городяни проміж себе цю вулицю повсякдень вже ніяк – просто бульваром, навіть з малої літери. До того ж, і сама Міська Дума прозивала себе, хоча і з великої літери, але теж зовсім різно за довгі роки міського самоврядування ще із того часу, відколи Вічне місто зовсім несподівано придбало, хоча й довго виборювало, собі автономію для самостійного вирішення суто міських проблем. Повного переліку тих назв мало хто міг згадати, може так, лише дещо міг би нагадати з того задовгого списку лише непересічний історик Вічного міста: Рада, Дума, Мерія, Совєт, Збори, Асамблея, Конвент, Маґістрат, Віче – бозна, як іще, бо нічого немає сталого навіть у житті окремої людини, що вже згадувати, так і не пораховані ніким, пережиті Вічним містом століття...
Мабуть, все тут було, куди не поглянь, із давніх давен і до самого сьогодні сталим і непорушним – пагорби, яри, парки, вулиці і провулки, а для кількох останніх поколінь городян і оцей бульвар завше здавався вічним і незмінним, хоча був закладений десь років із двісті чи триста тому, коли місто тільки-но розпочинало чергового разу поставати із ще тліючих попелищ. А горіло і руйнувалося воно досить часто за довгу історію від свого народження, якого не пам’ятали не тільки найдавніші літописні сувої, а навіть

читати