Електронна бібліотека/Проза

Лілі МарленСергій Жадан
так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
СкорописСергій Жадан
Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
Лиця (новела)Віктор Палинський
Золота нива (новела)Віктор Палинський
Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
Завантажити

хатині десь біля лісової річечки, високо в горах чи на океанському березі, чи десь там, де могла нині бути Марта. Він продовжував свою звичну роботу, мовчки і незворушно сприймав стримані слова подяки від нового роботодавця, а ганити його не було підстав жодного разу...

18.
Під високими деревами починало сутеніти, десь іноді посеред тиші скрикували з нудьги якісь невідомі морські птиці, на відкритій терасі віяло зволоженою морем прохолодою. Проте байдикуючий люд не поспішав з танцювальної залі податися на свіже повітря насолоджуватися тишею. Марта з Орестом на всю терасу були єдиними поціновувачами вечорового затишку та міцного місцевого напою. Вони всілися за цей столик, коли повернулися з тривалого пляжування десь зо дві години тому, вже встигли дещо з’їсти і дещо випити. Але говорила-балакала лише Марта, бо на сторонніх людях вони не наважувалися говорити і про ніщо. Орест увесь час був надто зосередженим, наче щось його муляло, наче він стримував себе від бажання перервати задовгий монолог панни Марти, аби нарешті поділитися із нею чимось суттєвішим, але поки не зважав на спроби Марти затягти до обговорення її балаканини.
- Друже Оресте! Не знаю достеменно, як воно сталося, що Бруно не зайшов разом із Максом до приміщення, бо ж мав тягти до хати важченні валізи з депутатськими бебехами – вони ж-бо верталися з-за міста, мав розпочинатися робочий тиждень. Але добре є те, що сталося, бо поліцейські забагато зусиль витратили на Бруно, як на підозрюваного, тому не встигли ретельніше розглянути інші варіянти. А він молодець.
Чергове Мартове вихваляння перед Орестом Брунових позитивних рис опісля того, як він мав засмажитися разом зі своїм шефом від спритних рук того ж таки Ореста, нарешті спровокувало його на кілька примирливих слів:
- Я розумію, Марто, що ти й досі маєш якісь почуття до того хлопа, але не через нього тобі не годиться їхати вдруге, аби там докінчити мою роботу. Я так не вчиню. І не з того давнього забобону, може, ти знаєш, що була колись така традиція: якщо засуджений рятувався під час вішання через обрив мотузки, то вдруге його не вішали, ми теж не будемо вдруге його смажити, забудь про нього, не бери в голову, бо то є тепера лишень моєю проблемою, - Орест відповів, аби відповісти, аби Марта зрозуміла, що Бруно для них є битою картою, аби вона врешті-решт помовчала. Проте Марта того не зрозуміла, вона враз підхопила Орестові слова зі схваленням, але трохи дивно стала із ним погоджуватися:
- Я не беру і ти не бери. Краще обом гонорово звіритися одне одному, що він і не буде вже нікому з нас проблемою. Може й повернемося до його досвіду трохи пізніше, коли справді виникне якась проблема. Сам розумієш, що справа може бути зовсім в іншому – в нас не просто замало досвідчених виконавців – у нас нема нікого, а Бруно просто супер. Твої лісовики здатні на інше. А він зовсім самотній і добряче підтоптаний парубок, він таки тягнувся до мене, як до жінки і як до сестри й матусі разом. Я вже знаю, я зовсім певна в тім, коли його лишень трохи приголубити, то таке міцне мотузяччя можна ізсукати...
- А ще виконати твою потаємну мрію, та створити міцну родину, хоч ти і згадуєш про нею зі смішками. Годі! Тобі з’являтися на рідних теренах ще не скоро дозволю, навіть з чужими документами. Я ледь встиг сюди повернутися, коли того ж дня тебе розшукали краяни і повідомили про Максову загибель. Ти тоді перед ними ридма ридала, досить майстерно і щиро, поривалася негайно їхати додому назовсім, аби щодня квіточки на свіжий горбочок покладати, але поруч був я в білому халаті, не дозволяв. Після довгих умовлянь, ти таки полетіла з ними, встигла попрощатися з лискучим ящиком. З місяць, здається, знов голубила того хлопа, тому й знову кортить. Завелика перерва? Вибач. Не до того зараз. Годі згадок, не до сантиментів нині. Всі твої спадкові справи владнає наш спритний юрист, він вже підготував необхідні папери тобі на підпис, аби все там продати, а гроші перевести сюди на твій рахунок. Мотивація для всіх у тім краю буденна – ти дуже хвора, а коштів на лікування чортма.
- Господи, як же мені гидко – знову про гроші, як на мене одну, то їх було б достатньо і від Максової спадщини, але ж доведеться трохи позичити, бо тобі ще потрібно дізнатися насамперед, де переховав Макс оту валізу. Архіви він передав чесно, навіть не спробував колупнути печаток, але ота, про яку знає Бруно, що там державні клейноди. Дядько просто шизонувся, втратив почуття міри, що вже згадувати про якусь шляхетність. Пам’ятаєш, Оресте, оте його “потім”?. Потім, бо вам, пане Оресте, все одно не впоратися! А він, поганець мій кревний, й переховав, навіть од мене, від своєї єдиної спадкоємниці, котру так довго шукав! Гидко. Все ж могло бути значно ліпше, без вогню і грому. Ти ганебно проколовся, бо гнів тобі засліпив очі. Невже б ми його не дістали інакше? А тепера? Ще шукати і шукати, а потім, якщо знайдемо, вивезти звідтам.
- Пусте! Головне, що підтвердилися давні байки. Щодо скарбу! Коли вже зуміли

Останні події

27.10.2025|11:20
10 причин відвідати фестиваль «Земля Поетів» у Львові
26.10.2025|08:07
У Львові відбудеться презентація однієї з найпомітніших книг сучасної воєнної прози: «Гемінґвей нічого не знає» Артура Дроня
25.10.2025|11:58
Як підготуватися до Радіодиктанту національної єдности - поради від філологині Інни Літвінової
25.10.2025|11:51
У Львові вручили премію імені Богдана Ігоря Антонича 2025 року
21.10.2025|11:27
У Луцьку презентували посібник із доступності для культурних подій
21.10.2025|09:36
Любомир Стринаглюк презентує у Львові збірку поезії «Докричатися до живих»
20.10.2025|18:59
Коти, книжки й доброта: у Києві проведуть благодійну зустріч із притулком «Мурчики» і презентують «Таємничий світ котів»
20.10.2025|15:43
Роман «Укриття» Людмили Петрушко: гімн добру і силі духу
19.10.2025|19:30
«Їжа як комунікація»: У Відні презентували книги Вероніки Чекалюк
19.10.2025|10:54
Поети творять націю: у Львові 8-9 листопада відбудеться II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»


Партнери