Завантажити

прохопився, що чомусь ізнову без роботи, тобто не маєш команди, то давай і справді об’єднаймося. Простягни рученята, маєш рацію, що з кайданками негарно ми вчинили. Є серед нас і не досить виховані хлопчики, як цей Рудий, що ходив по тебе. Але ж запросив гостя до хати насправді зовсім брутально, але вибач йому, бо ж вулиця у передмісті не змогла прищепити цій колишній дитині добропорядної поведінки. Знедавна він у нас, не встигли ми його прифасонити під пайхлопчика. Але, братику, не лише важке дитинство спричинило його до зовсім не шляхетного вчинку, є в нього до тебе й особисті претензії, якщо ти справді той, за кого тебе маємо.
Тихенько рипнув ключик і дзвінкі металеві кайданки лягли край лискучого столу для перемовин. Такий собі чудернацький предмет від елеґантного сервізу для чаювання під час ділових балачок.
- Крутий поворот, хлопці, несподівано намітився за переговорним столом, бачу, може, справді наближується час і до спільного чаркування. Не буду заперечувати, бо сам повідомив, що залишився наразі без команди, але не в тім справа. Заробіток мене зовсім не цікавить, маю доста на хліб і до хліба. І тішитися тими скарбами не хочу аж ніяк. Бо ними не можна розбагатіти, але про те згодом. Мені не обридло бути вільною від будь-яких зобов’язань людиною, а наразі просто маю чекати на свою подругу, а до її приїзду намагався трохи змарнувати часу в прогулянці степом, бо сісти до писання мемуарів про свої походеньки сам не додумався. Однак і важко те зробити, бо ж добре знаю, що за оприлюднення хоча б декількох правдивих епізодів з моїх приключок можна потрапити не до пересічної буцегарні, а лише до таємної, й без ніякої надії на свободу, але ж вам про те й знати нічого не треба. Отже, хлоп’ята, я нині тихо живу, ще тихіше хліб жую, бо ж не був балакучим із самого дитинства. Але дякую за підказку, спробую колись свої спогади густіше припорошити брехнею, може, тоді знайдеться ширше коло читачів, ніж кілька зануд з безномерного підрозділу Служби безпеки. Хай йому, якось воно і буде у прийдешньому, в зара давайте повернемося ліпше до балачок про ту справді царську схованку, але дуже давнього царства. Сучасні історики чували слабке відлуння з призабутих лнґенд. Отже, тоді, майже три роки тому, я справді був у команді шукачів скарбу під орудою самого Довбні. З того, що тоді взнав, досі дещо пам’ятаю наживо, а дещо спробую пригадати, тому можемо розглянути навіть принципи можливої співпраці на взаємовигідних умовах. Хоча мені, щиро кажучи, інколи хочеться взагалі забути всі ті пригоди потрощеної команди, бо надто мене непокоїть те, що там забагато такого, що і для трохи освічених людей, перепрошую, не ображайтеся, бо я не вкладаю до цього поняття нічого зайвого щодо вас, може виглядати справжньою містикою, сучасним диким фентезі й водночас невмирущою чортівнею з призабутих часів за наших далеких прапрадідів. Може, хлопці, вже варто відкрити карти і покласти їх на стіл, хоча не знаю ще для чого – чи тотуса станемо перевіряти, чи мізера почнемо ловити? Але спочатку скажіть, звідки ви знаєте мене, що вам відомо про скарби у царських похованнях і мою недавню причетність до них? З газетних пліток років зо три тому чи з більш певних джерел? Але ж саме про мене там не було жодного рядка. Отож, звідки все почалося?
- Гаразд. Ми припустилися ганебної помилки. Лажанулися з тобою. Ганьба нам! Це без патетики, чесно визнаю. Вибачай, братане, але ж надто вже різне говорили-балакали про тебе, навіть тоді, коли ми з тобою ще були майже зовсім поруч – у команді Довбні, хоч і в різних підрозділах. Ти був багато ближчим до боса за всю нашу групу. Ми більше товклися на самостійних хлібах. Він залучав нас найчастіше лише для певних розборок зі злісними боржниками, не дуже розводився перед нами, звичайними найманцями, про свої будь-які бізнесові оборудки, але розголос про ваші походеньки по дивні скарби дістався і нас. Дістався через інформаційні витоки, як не намагався Довбня приховувати від усіх, навіть від своїх, що знає про точне місце існування того сховища давніх коштовностей. Різні часописи ми тоді читали, власне я читав, але більше з написаного просто маскувало правду. Мабуть, за гроші Довбні. Він і сам приховався добряче.
- Приховався? Пропав! Щез! Без ніякого сліду! І що, хтось із вас надто прагне повторити його долю? Або й ви всі разом готові зникнути невідомо де не за цапову душу, як сам Довбня, чи оселитися в божевільні на довше, ніж його найвірніший товариш ще з військової давнини? Вони ж обоє були не з вихованців із пансіону при католицькому кляшторі. Мали б чути про те. Були не просто з крутих колишніх диверсантів, а вдосталь кебетливі, не без талану, бо зуміли вижити там, де мало хто міг вберегтися. А що з ними сталося від гонитви за тими скарбами, мабуть, не треба повторювати? Але, якщо забули, то можу нагадати.
- Не навантажуй! Наслухалися ми трохи від багатьох, звичайно, що, мабуть, і менше за тебе, бо ж ти не лише чув, а сам знаєш напевне, що там сталося, проте не наганяй на нас

читати