Завантажити

жахів. Ми теж давно не є шляхетними дівулями зі згаданого тобою пансіону. А ти ж, братику, наразі сам підтвердив, що розпочав потроху пошуки, шукаєш навіть напарників для того. Кого тобі ще треба? Чим ми гірші чи слабші від тих, кого б ти хотів бачити серед своєї команди?
- Хіба в тім справа. Не можу вас зрозуміти. Тому спочатку інше. Якщо ви дещо знаєте про мене, чому не звернулися, як до свого? Ліпше б збрехали якось правдоподібніше.
- Пригальмуй, друзяко. Я ж вибачився тільки-но перед тобою за всіх, щиро покаявся, хоча винуватцем серед нас є тільки один – оцей Рудий, можеш теж йому по голові стусонути навзаєм. Він зовсім не образиться, і не через те, що його дубова голова не відчує болю, бо він вже й сам мав би зрозуміти, наскільки лажанувся з тобою. Хоча... Коли вже на правду, то поясню про його особисту неприязнь саме до тебе – він же з тої команди, яка колись втратила кількох чоловік у вашій пастці, а не в пазурах потойбічних монстрів з підземельного цвинтаря. До слова додам, що серед них і найближчий кореш Рудого. Через те міг би його зрозуміти і якось вибачити за дурну ініціативу з легеньким стусаном і кайданками. Хотів похизуватися перед тобою, що й він теж не шмаркач, а досить крутий пацан. Може, й крутіший за тебе. Але ж і ми всі, хто про тебе дещо чув три роки тому, ще не були абсолютно певні, що якийсь там чужак Карлос і Малий є одною особою. Малий же міг разом із Довбнею податися десь далеченько, бо ж було за які цяцьки добре приховатися. Хіба ми могли знати в обличчя всіх, кого Довбня наймав для своїх оборудок. Рудий, щоправда, переконував і досить затято, що тебе бачив колись із Довбнею в степу, він-бо сам приблудився до нашої ватаги саме після того, як підірвалися на ваших жартах його братки. Їхній колишній бос Рудого по сьогодні у психушці все згадує і згадує свої степові пригоди. Аби ж ми певно знали, що саме Малого запримітив Рудий, то не йому б довірили запросити тебе до нас на гостини. Справді, їй-бо, не так би зле сьогодні зазнайомилися. Абсолютно чесно кажу. Моя провина лише у тім, що згодом трохи підіграли Рудому в його босяцькій забавці, коли він вже затяг тебе на своїй спині сюди з вулиці. А ти тримався, братане, як слід. Справді такий, як про тебе чули. То приймай наші вибачення і давай до діла. То як? Єднаємось?
- Якщо ні? Мене ж не примарні скарби в тій чорній прірві цікавлять. Хотів був лише завітати туди на часинку, і не те, аби з тою чортівнею там розбиратися до повного, ні, а задля того, аби хоча б спробувати дещо зрозуміти з того позареального, якщо воно й насправді може існувати у нашім вимірі та впливати на живих істот. Відчути на собі й тікати зразу геть, коли відчути, що впливає. Просто зацікавився на дозвіллі, хоча часу на таку мою забаганку може бути зовсім обмаль, є одна притичина жіночої статі. Але вона тільки ще збирається повернутися сюди здалеку. Теж майже з клітки. Доведеться трохи й мені попрацювати задля її справжньої свободи. Але це зовсім з іншої моєї пригодницької серії, коли був недовго причетним до політичного вертепу, хоча й зовсім дотично, але те вже минулося і десь давненько, тому не переймайтеся. Ніхто вже не верне до життя славного колись народного обранця Макса. А щодо тих скарбів, думайте, що хочете, але якщо там насправді є щось подібне до срібла-злата, то ліпше нічого не чіпати, й під землю взагалі не варто лізти. Не раджу. Щось мені нашіптує, що Довбня саме там лишився через свою зажерливість.
- Ну, погнав, так погнав. Гадаєш, що налякав? Ми не такі забобонені, і що б ти знав, ми стільки чортів перетовкли з янголами разом, то не варто тобі хвилюватися за нас. Коротше, прошу вже по дружньому розповіси, що знаєш, може, щось і порадиш, бо ж ми все одно намірилися туди йти. А ти розслабся, позгадуй. І все це за чаркою з доброю закуссю, посидимо за одним столом як давні друзяки, а потім – ти на вільний простір. Якщо не хочеш вибачити Рудому, то не вибачай, хоча він, я думаю, і його можна зрозуміти, врізав тобі не через дрібничку, не з нудьги, а все-таки з помсти за втрачених друзяк. Справді, ми всі понервувалися через те, не лише ти. То зараз просто хильнемо по п’ять грамів на кіло живої ваги – неділя все-таки. А коли й чаркуватися з нами тобі западло, коли ти, як давній “Малий”, на нас образився всерйоз, то йди хоч зараз, тримати не будемо. Але ж ми вибачилися – вкотре нагадую! Хоча про страхіття, на які там можна наразитися, цікаво було б дізнатися, розкажи, що знаєш, поділися з колеґами. Бо задля чого досить прозоро нам натякаєш на їхню злу присутність? Лякаєш з доброго дива чи з образи, чи що? І все-таки, братане, поділися, де ті печери, чи катакомби, де воно там сховано? У якій прірві, як ти висловився було втаємничено?
- Гаразд, побалакаємо. Маю вдосталь часу. Але спочатку скину дружню порада Рудому – ти, друзяко, добряче затям і більш ніколи не домішуй до серйозної справи особистих емоцій. Втямив? Не дивися вовком і не дякуй, а сідаємо за стіл по-новому. Чарки хоч маєте пристойні? Чи з гранчаків будемо

читати