
Електронна бібліотека/Проза
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
братків, коли вони побачили отвір до підземелля, коли вони задивилися до прірви, з якої гукав до них Ґедзь і манила примара багатства...
Вирішив дізнатися Бруно хоча б про щось і дістав з внутрішньої кишені мобілку, але вона й досі не хотіла єднатися зі світом, мовчала, вперто показуючи на табло лише той день, коли вони спустилися під землю. “Коли акумулятор ще живий, бо табло світиться, нехай і бреше, то могло проминути не більше п’яти днів від початку підземних пригод. Не більше, а скільки насправді? Доба? Дві чи три? – продовжував запитувати у себе Бруно, сидячи на старому наметі Довбні і кидаючи час від часу погляд на блакитний клапоть далекого неба. – Це ж майже саме так я чекав колись на допомогу на дні вентиляційної шахти давнього схрону, але ж неподалік мали мене шукати Орест з Мартою. А хіба зараз знайдеться хоч якийсь рятівник нагорі?”...
Він сидів отак уже майже цілу годину, мляво перебирав різні думки і сподівався, що ще мине хвилина-друга і в нього поназбирається нарешті достатньо сили на підйом. Десь там, між чагарниками біля авта, чекає їхній намет невідомо вже котрого дня поспіль. Там питво і наїдки, там з’явиться і зв’язок з людьми...
Під час коротких перепочинків за відкиданням каміння із великого завалу Бруно-Малий лише орієнтовно міг уявити, скільки вже десятків годин після спуску під землю всієї групи він одинцем просувається поволі до виходу. Інколи він забувався у короткому сні, ні, навіть не сні, а у дивній дрімоті з мрячними візіями різного зареалля. Лише якось відпочивали натруджені м’язи, але не заспокоювався його мозок, аж палав од буяння розхристаної маячні, із купи плутаних фантастичних видінь, з яких найреальнішою і найжахливішою поставала думка, що він може просуватися зі своєї пастки зовсім в іншому напрямку від виходу. Кожного разу перед ним коливався прозорий привид самого Довбні, який зі щирим співчуттям дивився прямо в очі Малому, але не міг вимовити жодного слова. Фантом лише злегка ворушив губами і легким помахом руки підтверджував, що Малий рухається до живих людей, до реального світу, де крім відтінків сірого кольору підземелля є безліч інших кольорів сонячної веселки, де замість моторошної тиші буяє розмаїття звуків, голосів, музики врешті-решт. Привид Довбні виглядав щирим у намаганні допомогти, але Малий жахався ще більше, бо не був певним щодо намірів колишнього шефа...
А там, на волі, у будь-якому транспорті чи на хідниках, у кінозалі, в опері або й під храмовим склепінням перегукуються мелодії мобільних телефонів...
А тут ані жодного звуку, ті ж самі мобілки позамовкали у всіх одразу, як тільки збуджені шукачі, переповнені у запалі сліпим ентузіязмом, безоглядно спустилися на пізнавальну прогулянку під землею без ніяких припасів. І весь цей час нахабні надземні говоруни не подавали ніяких ознак своєї відданости господарям, навіть мовчали про причини нечемної поведінки цього моторошного підземелля з його цілковитою відмовою від спілкуванням з людським сонячним світом. Бруно-Малий не побачив для себе у тім великої біди і тоді, і навіть зараз, коли йому забракло сил дряпатися нагору, бо кого б він міг покликати до себе на допомогу? Марту з її поганим знанням навіть столиці, то чим би вона змогла допомогти йому посеред степу? Вона б і дірки до цієї прірви не знайшла! А ще треба добре подумати, чи схотіла б вона шукати і цю прірву, і “свого Брунчика” у ній? Чи йому потурбувати Сірого? Ще не вистачало такого нахабства викликати у нього знову стресовий напад через спогади про не такі вже й давні пригоди на службі у Довбні. А когось іншого кликати, то тільки на зле вийде, бо ж не можна ще когось прилучати до цієї таємниці. Вистачить, прилучив кілька день тому трьох! То де ж вони зараз? Але ж усе, майже все з його бід має нарешті залишитися позаду, ось, ще лишень дві-три хвилини і постане вільний степ у всій своїй красі перед його очима. Тепер порятувати себе можна буде й зовсім самотужки без ніяких проблем і розпачливих волань по допомогу...
Але перед тим були напади відвертого відчаю, бо втрачалася всяка надія на порятунок у підземеллі. Добре, що у Малого довго не вгасало потужне світло із шахтарського ліхтаря на касці, і до того ж стався у пригоді у пристебнутих до паска шкіряних піхвах великий кинджал, аби зміг в’язень прірви виколупувати каміння із завалу не голими пальцями. І тому він спромігся без чужої допомоги опинитися вже за кілька кроків до волі. Нехай і тривала боротьба за волю невідь скільки часу, але ж... Ще трохи, ще... І станеться!...
А потім, в якомусь колись, приходитимуть до його спогадів зрідка Ґедзеві хлопці зі своїм патроном, як останнім часом спробував з’явитися Малому привид самого Довбні. “Сто разів був правий у своїх підозрах Рудий, що я приведу їх до загибелі! Ніяких зм’якшувальних обставин! Хто і як скоро зуміє порушити кримінальну справу про зникнення трьох тіньовиків? Рідні чи колеґі? А яка у них у кожного може бути рідня? Я ж геть нічого про них не знаю. А вертатися доведеться їхнім джипом, нікуди й не
Останні події
- 14.05.2025|19:0212-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
- 14.05.2025|10:35Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
- 14.05.2025|10:29У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
- 14.05.2025|10:05Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
- 14.05.2025|09:57«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
- 09.05.2025|12:40У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»
- 09.05.2025|12:34Вірші Грицька Чубая у виконанні акторів Львівського театру імені Франца Кафки
- 07.05.2025|11:45Meridian Czernowitz видає першу поетичну книжку Юлії Паєвської (Тайри) – «Наживо»
- 07.05.2025|11:42Місця та біографії, які руйнує Росія. У Києві презентують книжку «Контурні карти пам’яті»
- 07.05.2025|11:38У Києві відбудеться презентація книги «Усе на три літери» журналіста й військовослужбовця Дмитра Крапивенка