Завантажити

депутата Макса було більше ніж кілька, залежно від специфіки роботи котроїсь з дочірніх фірм, до якої вони були приписані. Згодом Бруно із ними навіть іноді стрічався, кожного разу зовсім випадково, без підказок відчував, що вони теж найдовіреніші помічники, бо кожен із них намагається триматися від інших на пристойній відстані – окремо і вдосталь гонорово, оскільки вважає себе із шефових пояснень його найближчим і найдовіренішим...
Зрозумів Бруно, що треба просити відпустку, але Макс, щира душа і сама люб’язність, запропонував несподівано Брунові удвох із Мартою справді передихнути від трудів праведних у гірському пансіонаті сімейного відпочинку “Райський затишок”. А якими ж їх, оті труди недавні, вважати було безпосереднім виконавцям зчаста нахабних ідей, коли у тих трудах і виявлена виконавцями спритність, і фаховість, і газард, який полоскотав нерви, підвищуючи у крові вміст адреналіну?...

4.
Бруно раптом прокинувся від гучних коротких пострілів, очманіло залупав іще зовсім сонними припухлими очима, все навколо було сірим і непроглядним, як ранковий густий туман над осіннім болотом. Бруно крутив на всі боки запаскудженою головою, намагаючись зрозуміти звідки і по кому продовжують лунати поодинокі постріли, хто ще вскочив разом із ним до капосної пастки. Але у трохи розрідженому тумані йому вже було видко, що наразі він уже не серед густого лісу, а на широкому ліжку в просторій кімнаті. Голова була зовсім важка, на нервові смикання у різні боки кожного разу озивалася тупим болем. Те, що запаморочений сон виявився тільки химерним відлунням віртуальної реальности і обірвався саме вчасно, повинно було його трохи заспокоїти. Хоч хотілося Брунові все-таки додивитися, наче якусь кіношну пригодницьку інтриґу, чим події в його сні могли б закінчитися для нього, чи зміг би він у тому сні порятуватися від ворожої пастки, підступної своєю майстерністю. Він устряв до халепи через непритаманну йому легковажність, котрої не міг раніше собі дозволити. Це було набуте своєрідним тренуванням у недавні роки, коли на сон припадало кожного разу обмаль часу, до того ж, із різними проміжками між стріляниною та біганиною. Він просто навчився повністю відключатися на певний час, поринаючи до глибокого сну без сновидінь, хоча міг прокинутися за будь-якого найтихішого шурхоту листя на дереві чи людського шепоту і бути готовим до нових перегонів цілком свіжим і спроможним знову долати будь-які загати й перепони...
У цьому передранковому сні, що урвався так несподівано зовсім реальними пострілами, Бруно їхав затіненою лісовою стежкою, легко тримаючись у сідлі. Кінь був сумирний, без ніяких вибриків. Додавало Брунові певности те, що коник добре знав дорогу до потаємного табору повстанців. Перед тим, як проминути невеличку сонячну галявину, яку вже було трохи видко між дерев через густі чагарники, Брунові забаглося перекурити. Він нахилився до притороченого нижче сідла сумака, з якого виглядала короткоствольна автоматична ґвинтівка, десь там були циґарки. Те, що Бруно нахилився раптом і зовсім низенько, порятувало його в обірванім сні – чиясь сліпа куля тільки зачепила капелюха за жорсткі криси і нагло скинула з голови до густої лісової трави, а надто сумирний кінь саморушно стрімко смикнувся вперед і чвалом кинувся ледь помітною стежкою вгору через відкриту сонячну галявину. Бруно трохи розгубився, бо не міг второпати коневої поведінки, проте віддався повністю на його волю, на його бойовий досвід. Вочевидь, кінь-бувалець відразу зрозумів, що не можна тупцювати на місці під пострілами, де вірна погибель, коли вже почали по нім стріляти. Через те йому треба як найшвидше проскочити невеличку, хоч і небезпечну, галявину, бо там на осонні він зі своїм вершником повністю відкриваються, тому можуть бути зовсім легшою здобиччю для невідомих нападників, якщо не сховаються швиденько за галявиною у густішому лісі. Бруно довірився коневі без опору, бо ж сам, заскочений зненацька, мало не розгубився, але коник своєю миттєвою реакцією додав ураз певности і Брунові. Кінь вже набув бойового досвіду, бо разом з іншим вершником, який на той час гоїв свіжі рани, вже кілька років поспіль брав участь в активній партизанці, тому доводилося йому потерпати в різних подібних бувальцях. Зараз коник самостійно прорахував, що з подібної приключки можна вийти цілим, тільки сподіваючись на свої швидкі ноги, бо це набагато розумніше – миттєво проскочити на той бік галявини, ніж простояти дві-три хвилини на пристріляному ворогами місці, марно чекаючи від господаря мудрішого рішення. Бруно ледве втримався у сідлі від неочікуваного стрімкого ривка, але все ж таки встиг припасти головою до густої кошлатої гриви, в одній руці затис незапалену циґарку, а другою схопився за вуздечку, якої хоча і не відпускав зовсім, але майже її не натягував. Вершник щиро повірив бойовому коневі, а що йому ще залишалося робити у цій ситуації, й тому повністю поклався на нього, на його інстинкти до самопорятунку, лишень намагався відслідковувати, як самому

читати