Завантажити

до поїздки затяглася надовше, ніж гадалося, а сьогодні варто було забігти хоч на хвильку до маніфестуючих біля Пророка друзяк, хоч би помахати рукою до них з натовпу, бо часу було обмаль діставатися трибуни, можна було там перечепитись словом по слову за якусь суперечку і втратити на тім цілого дня, запізнитися на літака. Проте, запізнюється сам літак, не поспішає до злету. Що їй – залізяці, хоч і нашпигованій електронікою, яка покищо не мислить, а тільки виконує людські вказівки. Аби знаття наперед, де втратиш, де знайдеш... Та на якусь там хвилину було б і треба, бо колись і без знаття, і при наявності будь-яких протидіючих причин, навіть за старого режиму, завжди вистачало у нього сміливості щороку прийти цього дня до Пророка і схилити смиренну голову мов у молитовній задумі... Справа і не в якійсь там сміливості, бо було завжди внутрішнє почуття потреби, яка в новім часі з невідомої причини поступово перетворюється на звичайний обов’язок перед друзями, перед знайомими та незнайомими, навіть перед самим собою. Чомусь серед цієї ночі спало раптом на думку, що ці негаразди з погодою є карою від самого Пророка за неповагу, за втрату тої внутрішньої потреби прийти, схилити непокриту голову, помовчати... Згадалися чиїсь рядки, хотілося думати, що вони зовсім недоречні, зовсім не про нього: “мовчить моє кохання безголосе, в думках торкається твого намиста, а серед площ оті кричать, голосять, у кого на душі давно не чисто”... Щось не те, зовсім не про те він подумав, на площах теж треба збиратись і говорити, звертатись від щирої душі і чистими словами... Говорити і звертатись, а не кричати і голосити... А інколи і волати, розгойдуючи на сполох гомінкі дзвони... Якщо не дрімається, може сходити і підставити голову під холодну воду?..
Набрав на мобільнику знічев’я знайомий номер телефону, хоча хто там може сидіти за робочим столом серед ночі, навіть навпроти пам’ятника Пророкові, але, на великий подив, озвалися, навіть обмінялися нейтральними привітаннями, дзенькнули по своїх слухавках келишками з обох кінців й потому. Чого їм не спиться, оцим дідам, що на своєму віку всякого нагледілись, намордувались, натерпілися від імперських спецслужб. Їм би відпочивати на лаврах, як національним героям, проте сидять серед ночі, розробляючи новітні стратеґічні плани. Яка там і про що може бути у нього ділова телефонна розмова з ними посеред ночі?.. Проте і вдень користатися телефоном для бізнесових справ треба обережно, коли й глухі стіни мають вуха, а не тільки телефонні апарати. Береженого і Господь береже, навіть при тому, що балачки про масове прослуховування спецпідрозділами приватних і службових розмов є скорше безпідставними вигадками з давньою історією, що витікає ще з проминулих імперських часів. Знаючи, які страшенні кошти потрібно витрачати на одне постійне підключення до чийогось апарату із записом, з напруженим, копітким розшифруванням почутого, де може й не бути на протязі доби за добою, не те що годинами, ніякої цінної інформації, чутки про глобальну розповсюдженість цього явища треба таки вважати безпідставними байками. Просто дехто намагається підкреслити наявність такої обставини при розмові з колеґами для підняття власного престижу – ба, який він видатний і вагомий! – що удостоївся гідної зацікавленості до нього з необхідністю нести значних витрат з державного бюджету чи з кишені конкуруючої фірми... Розмова вартістю всього в декілька десятків тисяч умовних одиниць не гідна наразі уваги, зачекає до повернення. Важко стало знаходити зайві грошенята для підтримки патріотичної преси, до того ж від благодійницьких внесків на пресу, культурні заходи чи видання просвітницької літератури нова рідна влада зразу забирає до свого дірявого бюджету майже третину. Це не колишня церковна десятина, аби їм! Кому їм? Ці неоковирні податкові закони були прийняті ще за минулого складу парламенту, є в тім і його недогляд чи небажання, чи невміння прораховувати наслідки своїх рішень. Тай до бійок між фракціями рідко доходить, якщо нема політичного підґрунтя в якійсь статті проекту закону, навколо якого точаться дебати. Сама себе раба б’є... Доводиться кожного разу прикриватись замовленнями на бізнесову рекламу, платити за віртуальний консалтинґ, а де подітись, національна ідея колись спрацює і теперішні витрати мають повернутися з більшими процентами, ніж виходить на сьогодні зі здобутків отриманих від буремних днів недавньої оксамитової революції...
Вулиці та майдани тоді заполонила студентська юнь, страйки із голодуванням, марші протесту, мітинґові пристрасті. Молодь вважала себе звитяжцями на барикадах, п’яніла від свободи, від перспектив на завтра... Коли вулицею проходила чергова колона, відчинялися вікна помешкань і офісів, з них привітно махали руками люди, вивішували навшвидкоруч написані гасла на кшталт – “Діти, ми з вами!”, “Країно, воскресни!”... “На майдані коло церкви революція гуде...”. Хоча, яка там революція, ну, зайшли до штаб-квартири всеімперської партії, яку вже ніхто й не охороняв,

читати