Сьогодні ця інформація сприймається з певною недовірою (невже таке було?), оскільки за ці десять років саме дитяча література в Україні зробила колосальний стрибок уперед. Щороку видавництва, багато з яких почали спеціалізуватися виключно на дитячій літературі (що в часи кризи економічно виправдано: якщо для себе батьки ще подумають, купувати книжку чи ні, то власній дитині відмовляти гріх), презентують десятки розмаїтих, гарно оформлених, з яскравими малюнками, а подекуди навіть вишуканих книг для наймолодших читачів. І хоча якість текстів та малюнків буває теж різного рівня, в усьому цьому розмаїтому морі все частіше трапляються справжні знахідки.

Серед них – нова книга молодого донецького автора Олекси Росича «Отто, Принц Львівський», яка нещодавно побачила світ у «Видавництві Старого Лева». Книга розповідає про пригоди двох львівських школярів, які вирушили в мандри за посередництвом старого годинника, щоб розчаклувати загадкового Принца Отто, володаря країни Отландії, який, ні про що не здогадуючись, живе самотньо у львівській квартирі №9 що в будинку №7 по вулиці Старій, де ходить трамвай №12, під виглядом такого собі пана Ступки, що псує нерви всім мешканцям вищезгаданого будинку (а особливо – пані Гаркавій) своїм неймовірно гучним хропіням. Тут їм випаде нагода познайомитися із мудрим бібліотекарем Годо, його трішечки екзальтованою помічницею архіваріусом пані Берлусконі, злим і підступним Володарем Часу – Золотим Лордом, аптекарем паном Мазярем, який колись очолював Королівську Медичну Академію, добрим і щирим макаком Жору і пережити неймовірні перетворення людей на пам’ятники і навпаки, а головне – розбудити в людських серцях бажання боротися, опиратися злу, нехай іноді за це доведеться заплатити власним життям. Але навіть смерть не має влади над тим, хто віддав своє життя за іншого – таким людям дарується можливість, коли ніхто не бачить, виходити з каменя і прогулюватися вулицями нічного міста.

Загалом книжка вийшла надзвичайно захоплива, по-дитячому щира і щемлива, а ще – трішечки філософська. Бо за казковим антуражем тут порушуються далеко не дитячі проблеми: чи є межа підступності, жорстокості й цинізму тих, хто вважає себе сильними світу цього; до якої межі може опуститися людина, забувши про своє призначення на землі, і чи варта вона осуду; як можуть доступні кожному речі перетворитися для мешканів дитячого будинку на вершину мрій. Деякі епізоди напряму відносять нас до реалій сьогодення, як, наприклад, епізод, коли Северин та Любко потрапляють до країни Макакії, де найулюбленіша розвага місцевих жителів – спостерігати в цирку за виступом дресированих… людей. При чому, автор має свою точку зору про потенційні можливості людських індивідуумів: «Повір мені, брате, для нашої справи треба купувати найдорожчий товар – політиків. Це найкращий різновид людей. Ця людська каста ідеально адаптується. Вона найкраще піддається дресурі! При чому, якщо людина – політик, то тут уже зовсім не важливо, до якої національності вона належить. Ця каста людей просто створена для цирків та для мистецтва дресури! Вони одразу стають рачки, їх навіть не треба цьому вчити! Вже на другий день занять вони такі номери починають видавати, що публіка в захваті!».

«Отто, Принц Львівський» - дебют Олекси Росича в жанрі дитячої літератури. Досі він був більше відомий як автор кіносценаріїв (свого часу його «Останній забій», перероблений пізніше з кіносценарію на повість, отримав першу премію конкурсу «Коронація слова») та гостро соціальної прози. Однак, як зізнався сам автор, дійсність останнім часом стає настільки жахливою, що описати її можна лише вдаючись до завуальованої мови казкової оповіді з багатьма натяками та підтекстами. А далі, як то кажуть – sapienti sat.

Ще однією немподіванкою казки є надзвичайний львівський дух, який безпомильно вгадується в кожному рядку «Отто». Бо тільки у Львові може жити такий собі пан Ступка, який усе життя пропрацював у трамвайному депо і вважав себе найщасливішою людиною, тільки у Львові можна зустріти старого аптекаря пана Мазяра, тільки у Львові щотижня трамвай може зупинятися біля будинку водія, і всі пасажири терпляче очікуватимуть, доки пан водій розбереться з поведінкою свого шибеника-синка. І навіть не віриться, що сам автор – корінний донеччанин.

А, може, справа вся у львівських льодяниках? Як, ви ще досі не знаєте, що таке львівські льодяники? Тоді мерщій розгорніть «Отто, Принца Львівського». Не пошкодуєте.