На читачів чекає вельми захоплива інтелектуальна, а почасти й «детективна» екскурсія за лаштунки судових процесів, адже самі суди, доводить авторка, – то лише оболонка, а судові документи, заки потрапити до рук історика, проходили кілька своєрідних фільтрів: слова відьми записував (власне, переказував і витлумачував) писар, тому запис не конче був тотожний відповіді на запитане; не завжди зрозуміло, який сенс вкладали в ті чи ті слова підсудні, свідки, судді, врешті, невідомо, яким тоном і з якою інтонацію вони ті слова вимовляли...

То якою була тутешня версія «інквізиції»? Що саме відбувалося на судових процесах і що їм передувало? На підставі яких законів і з дотриманням яких процедур розглядали справи про чари? Яку роль відігравали плітки, упередження, забобони, святенництво, нетерпимість? Яке місце в дізнанні відведено було тортурам і катуванням? Авторка зіставляє правничі приписи з дійсними судовими практиками, аналізує соціальний і релігійний склад учасників судів, розглядає вироки у справах про чари, з’ясовує, що саме найчастіше викликало підозри та спричинялися до звинувачення у відьомстві. Працюючи з матеріалами судів про чари, найважче знайти золоту середину між довірою до кожного записаного слова і надмірним скепсисом щодо фантастичних історій зачарування. Цілісну картину подій, висновує дослідниця, відтворити годі, а читач мусить пам’ятати – всі ці історії є не продуктами реальності, а витвором людських страхів, переживань, фантазій і підозр. Якщо сучасному читачеві історії про зачарування дітей чи тварин видаються наївними та невірогідними, це не означає, що так само їх мала сприймати людина ранньомодерної доби.

Отже, український читач дістав книжку, яка змушує згадати про славетні французькі та італійські розвідки в галузі мікроісторії, історії повсякдення й уявлень, котрі в другій половині XX століття, допіру виходили з друку, негайно ставали національними та світовими інтелектуальними бестселерами, – про зіперті на засадах «нової історії», започаткованої в творах Марка Бльока та Люсьєна Февра, монографії Філіпа Арьєса, Жана Делюмо, Емануеля Лєруа-Лядюрі, Карло Ґінзбурґа та інших, що в них було викшталтувано нову якість історичного знання та сучасної гуманістики загалом. Утім, на вітчизняному ґрунті таких студій досі бракувало, а нечисленні зразки майже всі були пов’язані з роботою проф. Наталі Яковенко та її учнів. До цього кола належить і Катерина Диса, тому не дивно, що саме вона написала книжку, якій, можливо, судилося стати українським відповідником «Страху на Заході», «Монтаю» чи «Сиру та хробаків».

Катерина Диса. Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII–XVIII століть 304 с., іл., серія «Критичні студії»

Інформація: «Критика»