Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
- Фредерік Верно, "Рейвах"Книги | Буквоїд
- Ніна Горик. "Лінії оборони"Книги | Буквоїд
- Олег Крот. "Комунікації"Книги | Буквоїд
- Таіс Золотковська. "Лінія зусилля"Книги | Буквоїд
- У Vivat вийшла нова книжка Марка ЛівінаКниги | Буквоїд
- Юрій Яновський. "Майстер корабля"Проза | Буквоїд
- Ольга Кобилянська. "За ситуаціями"Проза | Буквоїд
- Іван Франко. "Маніпулянтка"Проза | Буквоїд
Re:цензії
«Музей невинності» - поза часом та простором
Одна моя знайома колись сказала мені: людина буває щасливою не тоді, коли кохають її, а тоді коли вона кохає сама. «Хай знає кожен: я прожив напрочуд щасливе життя» - саме такими словами закінчує оповідь про себе головний герой нового роману турецького письменника Орхана Памука «Музей невинності», який нещодавно вийшов українською мовою.
Отже, якщо дотримуватися тих же позицій, що й моя знайома, Кемаль-бей справді був щасливою людиною, бо він кохав, і кохав пристрасно, кохав до останнього подиху, маючи лише примарну надію, що отримає хоча б частинку такого ж кохання у відповідь. Але цей роман не тільки про кохання.
На перший погляд, сюжет роману дуже простий. Багатій Кемаль закохується у просту дівчину Фюсун, ще й до того ж далеку родичку. Заради цього кохання він кидає свою наречену Сібель, дочку дипломата. Все його подальше життя підпорядковується тільки цій пристрасті, яка руйнує його бізнес, а також стосунки із вищим світом Стамбула. Після смерті коханої Кемаль вирішує відкрити музей, в якому хоче виставити усі речі, до яких коли-небудь торкалася його Фюсун, які оточували її в житті, і які він маніакально колекціонував (подумати тільки! Зібрати 4 213 недокурків, бо кожен з них «торкався трояндово-рожевих вуст Фюсун», і «зберігав пам’ять смутку й радості»!).
Однак ця простота сюжету оманлива, бо за нею – глибина переживань та людських стосунків. У цьому весь Памук. Одного разу, коли його запитали, які ж питання лежать в основі його творчості, він відповів, що це «питання навіть не людського розуму, а людського серця: що таке життя, що таке щастя, чистота помислів, відповідальність, моральність; які наслідки несе кожне наше рішення, кожне отримане нами задоволення; що це за причини, які змушують нас відчувати кохання, прив’язаність, захоплення».
Я люблю Памука саме за його меланхолійний стиль; за те, що не треба поспішати за карколомним сюжетом; за медитативність та можливість заглибитися не лише в текст, а й у власні переживання. Він не зраджує цьому стилю і в «Музеї невинності».
Памук у новому романі показує життя Стамбула та його мешканців через світ речей, які він детально, - комусь може здатися, аж занадто детально, - описує. Усе: книжки, які читали; фільми, які дивилися; одяг, який носили; парфуми, якими користувалися; посуд, з якого їли (Кемаль назбирав цілу колекцію сільничок), гребінці, шпильки, ґудзики, «світлини кінокадрів і стамбульських краєвидів, квитки в кінотеатри й меню ресторанів, …старі заіржавілі бляшанки з-під консервів та шпальти колишніх газет, паперові торбинки з логотипами компаній, коробки з-під ліків, пляшки, світлини артистів і знаменитостей та фотографії звичайних міських будинків» - це не просто історія, це життя. Усі ті речі «розповідають про Стамбул, у якому ми з Фюсун жили, більше, аніж будь-що інше», каже головний герой. Він, можливо, наївно, мріє «своїм музеєм навчити пишатися прожитим життям не лише турецьку націю, а й - нації всього світу».
У світі речей, який описує письменник, минулому, безперечно, важко конкурувати з майбутнім. Хоча традиція старанно опирається модерним віянням, які приходять в ісламську країну із Заходу не лише з речами (показовим є приклад, як кола витісняє місцевий лимонад), а й з новими цінностями. І турецькому суспільству доводиться переосмислювати багато чого, у тому числі й у стосунках між чоловіком та жінкою, і своє ставлення до дівочої невинності… Але про це краще почитайте самі J.
Мені доводилося бачити багато різних музеїв у своєму житті. Звичайно, я не можу тягатися з Кемалем, який відвідав 5 723 музеї. Проте його Музей невинності не схожий ні на помпезні Лувр та Ермітаж, ні на сучасні музеї мистецтва, ні навіть на музеї-квартири різних відомих особистостей. Якщо ви хочете побачити щось схоже, підіть у Музей однієї вулиці на Андріївському узвозі в Києві. Одного разу ми забрели туди з друзями і я була вражена речами, які там експонувалися. Це були звичайні речі з щоденного побуту. Але вони мали особливу енергетику, бо колись до них торкалися руки конкретних людей, які мешкали у цих будинках, на цій вулиці, і які плакали й сміялися, дружили і зраджували, кохали і ненавиділи точно так, як і ми, нинішні.
Олесь Кульчинський, який перекладав цей останній роман Орхана Памука, в одному із інтерв’ю навіть віднайшов схожість турків та українців. Він казав, маючи на увазі культурний контекст, що «і турки, й українці – два чоботи пара. Можна і так, і сяк дивитися на багате та велике культурне й історичне минуле, але в суті – ми периферія. Звичайна периферія. Важко навіть сказати, хто кого випереджає в цій периферійності. І як для периферії нашим країнам властиві спільні риси: ще не добитий (комунізмом чи вестернізацією) традиціоналізм та маргінальність прозахідних інтелектуалів. А також незнищенний пафос у мистецтві». Дуже прикра, хоча й певною мірою справедлива заувага.
Але є одна цінність, яка вивищує будь-яку людину, так само, як і будь-який народ. «…В мене немає жодних сумнівів, що наше кохання буде зрозуміле майбутнім поколінням» - переконано доводив головний герой роману Орхана Памука. І справді, так. Адже кохання – явище надпросторове, надчасове і наднаціональне.
Орхан Памук. Музей невинності. Х.: Фоліо, 2009. – 672 с.
Коментарі
Останні події
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!
- 24.04.2024|09:57Видавництво Анетти Антоненко перевидасть «Пасажира» Патріка Сенекаля
- 23.04.2024|19:34Лауреаткою премії Drahomán Prize-2023 стала Катажина Котинська
- 23.04.2024|14:56Open call на участь у благодійній виставці “1000 ШЕДЕВРІВ, ЗНЯТИХ НА СМАРТФОН”
- 23.04.2024|10:59У Києві презентують роман Галини Лицур-Щадей «Вдома чекає Марко»
- 23.04.2024|09:20Стартував передпродаж на роман Артема Чеха «Пісня відкритого шляху»
- 22.04.2024|15:36У столичному «Комфорт Тауні» відкривається нова «Книгарня Є»
- 22.04.2024|15:15110 тонн макулатури російських і радянських книжок обміняли на два пікапи для ЗСУ
- 21.04.2024|14:39Восени побачить світ роман Степана Процюка про Євгена Чикаленка
- 21.04.2024|14:36У ВСЛ вийде підліткове фентезі Джордана Ліса «Шептосвітичі»