Дитячі книги від видавництва «Грані-Т», без перебільшення, нагадують не книги, і навіть не альбоми, а зовсім іншого кшталту самодостатні мистецькі об´єкти, взаємнення з якими здатне поліпшити настрій не лише малим читачам, але і дорослим. Це той рідкісний випадок, коли книга створює справжнє свято. Відомо, що переписати минуле не можна, але повернутися у дитинство і перечитати його, - цілком до снаги всім бажаючим. Зокрема, завдяки якісній дитячій книзі. Поготів, це стосується тих дорослих, які розуміються, як на художньому текстові, так і на художньому оформленні книги. Цілком підпадає під визначення мистецького об´єкту-артефакту й найсвіжіша книжечка цього видавництва, що з´явилася в серії «Дитяча іронічна поезія». Це збірка дитячих віршів ізраїльського поета Леоніда Сороки «Кишеньковий дракон».

Ця книга, як повідомляє видавництво, з´явилася «за підтримки Посольства Держави Ізраїль а Україні та присвячене 20-річчю встановлення дипломатичних відносин між Україною та Ізраїлем». Ось який серйозний, але, по-своєму, обнадійливий міжнародний контекст, пов´язаний із цим конкретним дитячим виданням. А її автор, Леонід Сорока, виявляється, народився в Києві 1940-го року й, із перервою на евакуацію під час Другої світової війни, півстоліття свого життя (зокрема, і в часи літературного становлення) був міцно пов´язаний зі столицею України. Тут він почав друкуватись у журналі «Радуга», в Україні виходили його дитячі й дорослі книжки, а також переклади української поезії російською мовою. Двадцять останніх років він постійно мешкає та працює в Ізраїлі. Вихід цієї книги в бездоганному українському перекладі Івана Андрусяка можна, відтак, вважати і символічним, і цілком реальним поверненням Л.Сороки до своєї першої батьківщини. Можна припустити, що в його добрих і щедро усміхнених віршах є чимала частка й власне українського світу, з кого виріс письменник; зокрема, й щедрого українського сонця, яке з легкістю інспірує й допомагає плекати таку радісну й світлу дитячу поезію.

Дитяча поезія Л.Сороки в міру дидактична, покликана прищепити маленькій людині почуття поваги до всього сущого на землі: «Чом уся орава жаб / розкваквакалася - жах?! // Здогадатися неважко: / наступив я на мурашку. // -Ква-ква-ква, гва-ньба яка! - / двісті жаб мені гука. - / Перш ніж опустити ногу, / подивися на дорогу» («Чому кричать жаби»). Також є вірші, які дають перші «уроки» добропорядної поведінки в соціюмі, привчаючи жити так, аби не червоніти за ганебні вчинки. Як от у вірші про «капосну муху», яка намагалася, не купивши квиток, перелетіти із Тель-Авіва до Амстердама. Але була з ганьбою взята під арешт і найближчим рейсом повернута додому, будучи, до того ж, кваліфікована, за давньою радянською традицією, «зайцем». Подібні нескладні повчання-напучування, подані у м´якій, іронічній і розважальній формі, запам´ятовуються, можливо, на все життя. В поезії «Кишеньковий дракон» автор розповідає дітям про погану та шкідливу звичку, яка є не чужою навіть маленькому кишеньковому драконові з трьома головами, які названо довбешками, бо поводяться вони не надто добре, наслідуючи, напевно, дорослих. Принаймні одна із голів, але інша одразу ж проводить «профілактичну» бесіду:

Кишеньковий жив дракон.

Їв він кашу з молоком.

А одна його довбешка

хліб жувала тишком-нишком.

Є і в другої секрети:

закурила сигарету.

Та до неї третя:

- Гей!

Приклад не бери з людей!

Хай же і довбешка знає,

що куріння убиває!   

У вірші «Оса» йдеться про необхідність доброго, неупередженого та толерантного ставлення до іншого. Всі традиційно лякаються оси, але:

Була б добрішою оса,

Якби хто-небудь їй сказав,

бодай хоч раз:

«А хто там?

Це ти, осо?

Привіт, мала!

Я так зрадів, що ти прийшла!

Ану ж, попий компоту!»

І зовсім уже іншого змісту та настрою поезія «Мрії». Вона, як видається, не лише для дітей, але й для дорослих. А, можливо, навіть не для усіх дорослих, а передовсім для тих, які покликані за своїми посадами чи соціяльним статусом, полегшувати життя - і людей, і тварин, і самого світу, який нібито ще для всіх. У віршику йдеться про відсутність у лісі буфету. Здавалося б, а нащо в лісі буфет. Але, виявляється, за ним сумують і бегемот, який любить грушевий компот; і крокодил, якому смакує печеня; і бурундук, що любить бамбук і молочну гречку; і сова, яку надять тістечка; і кріт, який невдоволено бурчить, бо не має до обіду цукерок. А причина загального невдоволення в нашому лісі гранично проста і залежить від цілком конкретних виконавців, які не поспішають задовольнити не такі вже й вибагливі та зовсім не захмарні бажання звірят:

Немає кому

буфета відкрити в лісі.

І, як ми, дорослі, розуміємо, ходить уже фактично про сатиру, загорнуту в такі от ненав´язливу обгортку. Можна зустріти й постановку значно серйозніших, екологічних проблем, як у вірші «На березі», в якому йдеться про діялог дівчинки Ліни з Чайкою. Ліна спитала, що Чайка піймала на обід, і почула: «Чайка ж скрикнула в одвіт: / - Я нічого не піймала. / Риб дурненьких в морі мало». Можна, звісно, подумати, що справа лише в тому, що розумні риби не ловляться, а дурненьких у морі мало. Але всі ми вже добре знаємо про ситуацію, що складається зі світовими рибними ресурсами, тож вірш набуває несподівано осучасненого й зовсім не гумористичного звучання... Про вірші Л.Сороки можна говорити ще багато, але значно доречніше буде діткам та їх батькам звернутися безпосередньо до цієї чудової книги та отримати насолоду від узаємнення з поетом, поетом-перекладачем і чудовим мистцем, які втрьох і створили це маленьке вибагливе свято.

Сталось так, що цю книгу я спочатку читав не сам, а почув у виконанні свого сина. І, попри те, що я добре бачив на палітурці ім´я автора Леоніда Сороки, мені аж надто добре вчувся у цих віршах голос Івана Андрусяка. Це трошки здивувало. Через українське прізвище автора віршів, я не одразу збагнув, що це переклади, до того ж, переклади, виконані саме І.Андрусяком, але я не помилився, упізнавши його особливу манеру спілкування з дітьми, розчувши деякі його фірмові слівця на кшталт капосна (стосовно вже згадуваної вище мухи, якій забаглося подорожувати «зайцем»). Пригадую, на титулі своєї давнішої книги «Стефа і її Чакалка» («Грані-Т», 2007) І.Андрусяк написав моєму синові: «Євгенові - щоб знав, які вони - дівчатка - капосні!». Фірмові інтонації та лексичні словоформи від І.Андрусяка - досить складно переплутати з чиїмись іншими. Поет уже тривалий час працює для українських дітей, написавши декілька ориґінальних книг поезії і прози, а також устиг уже кілька книжок перекласти з російської, англійської та білоруської мов. Серед українських письменників-дев´ятдесятників він один із небагатьох, хто так наполегливо працює для дітей. Писати для дітей, це, - напевно, щасливий жереб письменника. Варто лише подивитися на усміхнені дитячі обличчя та на їх радість від узаємнення з цікавою та барвистою книгою, аби вповні переконатися в слушності цього твердження. І.Андрусяк своєю працею як, певно, і Л.Сорока, вже давно заслужив на маленьку та щиро всміхнену читацьку вдячність.

Окремої уваги заслуговує і мистецьке оформлення цієї книжечки-перлини. Я не є фахівцем у цій галузі, але відчуваю, що мистецькі традиції, на які спирається молода й талановита київська мисткиня Марися Рудська, є цілком нетутешнього походження. Принаймні, це не радянська традиція. Я ще пам´ятаю радянські дитячі книги, вони були теж непогані, але - не такі святкові. В малюнках, на яких зображено персонажів і героїв дитячих віршів Л.Сороки, мені вчуваються традиції чеських, словацьких, польських, - тобто найближчих до нас, европейських мистців. Роботи М.Рудської виконані в експресивній манері, попри те, що ходить про персоніфіковані в поетичних образах Сміх, Добро і Хороший Настрій. Цікава манера мисткині розвертає відомі всім візуальні емблеми-образи в несподівано-привабливих ракурсах. Оживає буквально все, - включаючи не лише місяця-дідуся (вуса й люлька якого роблять його схожим на українського козака), але й маленьку вазу для квітів, і навіть ковбасу, - на те і вірш, який долучає маленького читача (або і батьків, повертаючи їх хоча б на кільканадцять хвилин у теплі та затишні дні дитинства) до світу чарівного та, за визначенням, доброго. Складно, мабуть, перебільшити роль мистецького оформлення у випадку дитячої книжки, бо такі книги не лише читають, їх іще з зацікавленням розглядають, долучаючись до світу прекрасного не лише через текст, але і завдяки малюнкові. Малюнки в дитячій книзі покликані максимально доповнити відчуття свята від тексту. Можна стверджувати, що М.Рудська виконала це завдання на відмінно, тож маленькі потенційні читачі будуть неабияк удячні мисткині, навіть і в тому випадку, якщо не здогадаються (або ще не мають такої потреби-звички, що в їхньому дошкільному та молодшому шкільному віці цілком природньо) знайти у цій книзі її ім´я, надруковане не надто примітними літерами.