Іноді з-поміж осіннього напливу книжкових новинок годі добачити якусь важливу, цікаву, й причому саме тобі потрібну, книжку. Тому цей відгук для тих, хто ще не прочитав роман польської письменниці з українським корінням та світовим визнанням (її книжки перекладено 27 мовами) Ольги Токарчук «Веди свій плуг понад кістками мертвих». Бо якщо є бажання поринути у художній світ, який заворожує тишею словесних хитросплетінь, заманює у повечір´я химерних подій, а також обвиває, як пуховою хусткою, лоскотливими неспокійними передчуттями, то цей роман варто прочитати.

 А читається твір Ольги Токарчук поволі, розважливо, без вияву надмірних емоцій, (адже текст – без сентиментів), без великого співчуття (бо немає тут неймовірних втрат чи молодечих страждань, або й розпачливих жіночих сліз), а спокійно й тихомирно. Це, як іти поруч із літньою людиною і слухати її оповідь. От саме так почуваєшся, коли читаєш цей роман. Непоспішливо ступаєш нога в ногу з немолодою жінкою і слухаєш її... Тихо так ідеш, і слухаєш... уважно. До самого фіналу…

Бо головна героїня роману «Веди свій плуг понад кістками мертвих» і є пенсіонеркою. До речі, нечасто в літературі стрічаються саме такі головні персонажі, тому це теж має зацікавити читачів. Звуть її Яніна Душейко, їй за п’ятдесят, у минулому інженер, а нині навчає дітей англійської в сільській школі, ще й сторожує дачні будиночки, поміж яких розташована і її оселя. Навколо цих помешкань – ліс зі всіма його принадами, а головно – мешканцями. Крім цього, жінка захоплюється астрологією й у вільний час разом із колишнім учнем перекладає вірші англійського поета Вільяма Блейка.

Та чи не найбільше пані Душейно переймається довколишньою природою. Сама жінка є вегетаріанкою й не просто любить, а захищає, ба навіть воює за життя тварин, чиїми вбивцями, як відомо, є мисливці та браконьєри.

Початок роману якраз починається з того, що у власному помешканні знаходять вбитого чоловіка на прізвисько Велика Ступня. « Ліс був його володінням, усе тут належало йому. То був типовий грабіжник », – каже про нього захисниця тварин пані Душейко. До речі, жінка всім знайомих дає назвиська (сусід Матога, поліціянт Чорний Плащ, письменниця Попеляста, продавчиня Добра Звістка, навіть машина у цієї дивачки зветься Самураєм). А все тому, що ця жінка переконана: «кожен з нас бачить іншу Людину по-своєму, тож має право надати їй ім’я, яке він уважає за відповідне й підхоже. Таким чином, ми стаємо багатоіменними. У нас стільки імен, зі скількома людьми ми спілкуємося …»

Коли в окрузі знаходять другого й третього вбитого мисливця, Яніна Душейко береться усіляко допомагати поліції, переконуючи її, що то мстяться самі тварини. Пенсіонерці не вірять, тож уважають її несповна розуму… 

Хто покінчував із браконьєрами та мисливцями, з’ясується лише наприкінці роману. Але до цього треба дочитати, причому, повторюся, робити це повільно й без поспіху. Бо така вже мелодика цієї прози, такий її ритм і темп. У цьому творі методику читання диктує письмо. І в цьому – сила справжньої Прози.

До того ж, маємо чудовий український переклад у виконанні Божени Антоняк. Текст захоплює грамотною, багатою, навіть добірною мовою. Певно, таким є і авторський стиль пані Токарчук. Тут вітер « вихоплював слова просто з вуст», «хмари терлися об вершини своїми мокрими животами», «думки парують під дощем, перетворюються на дим і приєднуються до чорних хмар ». А « зимові ранки зроблено зі сталі, у них металічний присмак і гострі краї…»

«Веди свій плуг понад кістками мертвих» – це екологічний трилер із закладеною конкретною мораллю. Виявляється, письменниця Ольга Токарчук належить до «Партії зелених» і, на відміну від звичайних детективів, у своїй кримінальній історії вона порушує проблему ставлення до тварин, зокрема, ставлення до полювання церкви, яка вважає, що тварини не мають душі. Кажуть, що після виходу цього роману в Польщі збільшилася кількість вегетаріанців, але й недоброзичливців авторки.

«Про країну свідчать її Тварини. Ставлення до Тварин», – промовляє авторка вустами головної героїні. – «Газети й телебачення не займаються тваринами, хіба що із зоопарку втече Тигр», – додає.

«У дитинстві я не могла зрозуміти, як люди можуть радісно святкувати Великдень, якщо за тиждень до нього убивають тисячі тварин, – каже в одному з інтерв’ю Ольга Токарчук. – Також я була шокована тим, що ксьондз благословляє мисливські товариства перед початком сезону полювання на убивство тварин. Я ставлю питання: чи може християнин дозволяти собі убивати тварин заради розваги?..»

А як вважаєте ви?..