Маленька зміна в чомусь може спричинити масштабні й несподівані ефекти десь в зовсім іншому часопросторі – навіть, чи особливо, коли він поетичний – ефект метелика, поетичний ефект.

Його перша поетична збірка «Абетка світла» вийшла у світ того самого 1989 року, коли народилася я. Тому Василь Старун-поет і я-людина – ровесники. 25 років як бути поетом – це створити цілий alter-світ, повноцінну метафізичну сферу.

У текстах автора лавірує мовна транскінечність. Звідси множинність образів, родом зі сюрреалізму, динаміка асоціацій, загнаних у простір вірша, розпад об’єктів дійсності в метафори:

праліс:

кожне дерево з іменем

кожен листок

має свою

молитву –

поверне парсуну до

низки озер за

димом

(зі збірки «Кора нації», 2010)

Поезії Василя Старуна є метафізичним сюром, візитівкою національно-українськоїЛуганщини літературної, філософської, культурної, утаємничено-герметичної. Настане час всезагального переосмислення та аналізу й обличчя цього письменника і зроблене ним буде безапеляційним аргументом українськості цього краю, високої поетично-культурної сфери. Яку личило б, як мінімум, продовжувати, як максимум – шанувати…

Образи-символи існують не лише в системі ідіостилю автора, але є елементом дискурсу У-вей, Східної поетичної традиції, натурфілософії, переплетеної з українським анімістичним світоглядом.

Інколи письменник розпочинає свої вірші «завівтарною проскомидією», епіграфом, з Бусона, Ісса, Басьо, Кікаку, Ду Фу та ін., інколи вони самі вплітаються в поетичне тіло:

<…> Чиста

близна ранжиром до

плесу ще записує пісню

високу: «Дзюн Такамі –

Басьо – Марітаке. Коломия

в Каял утікає»… над

чорнилом і сохнуть – і плакать буде завтра

звеличений Каїн… <…>

(«Басьо» // «Кора нації», 2010)

У 2009 році, 22 травня, на поетичних читаннях у ПНУ імені Василя Стефаника (Степан Процюк та Євген Баран – свідки) Василь Старун відкрив секрет творчої лабораторії навколо назви книги «Душа Змії» (Тіповіт, 2009), розповівши, як у свої 56 дізнався, що, за китайським зодіаком, він народжений у рік Змії. (Зрозуміло, що про свій рік Змії я дізналася швидше…) Так з’явилась знакова назва для безіменних віршів – Душа Змії, які по суті вийшли книгою в рік під знаком Бика.

Здійснювати трепанацію (розкодовування) віршів – коли вони наповнення душі – літературно-моральний моветон. Їх варто приймати читацького об’єктом споглядання:

………………………….

так давно не брався до роду –

обходив веселками підземними

робітнями щедро стираючи зуби

о полотняний вогонь на завісі

лукавого голуба миру. тоді ж

одрізана скиба полотніла собі

довго терпляча меса цвяхами –

кожному по чотири –

направлених складачем писаній –

умлівала дух – тіло не піднялося

волохате як гора старих притч

………………………

(«Вовчий міх» // «Душа Змії», 2009).