Ця монографія привернула до себе увагу передовсім неординарністю висвітлення проблеми. А ще тим, що вперше в нашій науковій літературі системно осмислено жанрові-стильові модифікації сатири і гумору на численних прикладах творчості наших поетів-сміхотворців, зокрема Олександра Олеся, Остапа Вишні, Володимира Сосюри, Василя Симоненка, Дмитра Павличка, Івана Драча, Павла Глазового. Серед них є імена й земляків-чернігівців: Миколи Вороного, Володимира Самійленка, Василя Еллана-Блакитного, Ігоря Качуровського, Миколи Холодного.

Зосібна, науковець виявила в архівах СБУ рецензію-донос наукового співробітника Інституту літератури ім. Т. Шевченка А. Ковтуненка на рукопис збірки «Крик з могили» Миколи Холодного, після якої поета заарештували й ув’язнили. Ця збірка, доносить рецензент, «… має виразно антирадянське, антинародне спрямування, яке виявляється у викривальному, наклепницькому зображенні радянського ладу… Для нього наша країна могила: звідки і назва збірки…» Знайшлися й «літературознавці»-цензори, які кваліфікували вірш-експеримент «Формула шлюбної ночі» як «шифрограму» в ЦРУ і яку теж підшили до справи. Проте відомий критик-дисидент Іван Кошелівець (теж чернігівець) писав із Мюнхена Холодному: «Маю Ваш «Крик з могили» і вважаю, що Ви єдиний справжній поет-сатирик у нашій літературі». Творчість його не старіє і тепер. Ось лише одна строфа із вірша «Колгоспні співанки»:

Хоч працюєм тяжко —

Дякуєм закону,

Що дозволив пляшку

Мати за ікону.

Оксана Гарачковська  вважає сатиричне начало в неоавангардних літературних угрупувань  «БУ-БА-БУ», «ЛуГоСад» і «Нова дегенерація», що діяли в 80-90-роках, виокремлює сатиричний сонет, відносить до сатири і паліндроми та шахопоезію, лідером яких є також уродженець Чернігівщини Анатолій Мойсієнко. Окремі розділи присвячені журналам: «Шершень» — першому українському часопису в Російській імперії, «Перець», «Слово і час» та «Літературний Чернігів».

Чим же так наш регіональний журнал зацікавив науковця? Тим, що в ньому друкуються знані, хрестоматійні письменники Роман Іваничук, Юрій Мушкетик, Анатолій Дімаров та Володимир Дрозд, в тому числі й Ігор Качуровський і Микола Холодний. Та й самих місцевих творців сміху в нас вистачає. Ось, скажімо, чудовий поет Микола Адаменко, якого у студентські роки, ще за часів Сталіна, комуністи запроторили до Північного Уралу на лісоповал за вільнодумство, у вірші «Міщанське щастя» розмірковує:

Шлунки повні, а душі — ні з чим.

Очі тьмяні, неначе не зрячі.

З синтетичної шкіри плащі

Чимось нагадують шкури свинячі.

Відзначає науковець «величальні привітання» Бориса Іваненка, гротескну поему «Сон рябої кобили» Леоніда Отрюха і навіть баладу Дмитра Іванова про те, як підліток-школяр, який у злиденні 50-ті роки все літо працював у колгоспі причіплювачем, заробляючи собі на новенький костюм. І ось перший день після літа:

Скільки світла у білій сорочці!

А костюмчик — це ж мрія сама.

Черевики  — засліплюють очі,

І дарма, що шкарпеток нема.

Я сестринські старенькі панчохи

Під коліном шнурком зав’язав,

З-під штанів їх не видно нітрохи,

Я тепер — на сто з гаком козак.

………………………………

Та під виляски оплесків чую,

Як зненацька на щось наступив —

І сторчма полетів перед строєм.

Погибаю від сорому й зла.

«Хто ж це підле падіння підстроїв?

А… триклята панчоха сповзла».

Вся лінійка від сміху аж вила…

Легкість іронії в більшості творів Дмитра Іванова доповнюється неабияким ліричним забарвленням, підсумовує Оксана Гарачковська.

Публікувалися в «Літературному Чернігові» і паліндроми автора цих рядків, і пародії, і дитячі, з теплим гумором вірші Лариси Ткач, Василя Струтинського, Володимира Сенцовського, Михайла Кушніренка та ще багато чого іншого, що стало в пригоді досліднику.

Оксана Гарачковська закінчила Кам’янець-Подільський державний педагогічний інститут, нині працює доцентом Київського національного університету культури і мистецтв, кандидат філологічних наук. Автор багатьох наукових праць. Здається, і ця її монографія займе вагоме місце в дослідженні літературного процесу України.