Жанр, який нам пропонує Надія Сеньовська, появою своєї книги, не новий, але саме зараз набуває популярності. В Україні 2015 рік завершився кількома дискусіями про «нову журналістику» (репортажистику, нон-фікшн прозу…). У жовтні Нобелівську премію з літератури здобула Світлана Алексієвич (білоруська письменниця родом з Івано-Франківська), для її письма характерний саме такий стиль – на межі літератури і журналістики. Цього року (2016) вчетверте стартував конкурс художнього репортажу «Самовидець», але вперше іменований на честь Майка Йогансена – автора експериментальної прози. Тенденційність до новацій можна пояснити ширшим контекстом – у 2012 році було оголошено початок акції «Рік Михайля Семенка»; у 2014-му святкували 100-річчя українського футуризму… Цей рік (2016) на Тернопільщині мине під маркою Івана Марчука – мега-талановитого художника, якого Британія внесла до списку 100 геніїв сучасності – з його експериментальним власне авторським стилем «пльонтанізмом». 

Ось і Надія Сеньовська так би мовити туди ж – експериментувати. Її книжка новаторська і самобутня, відмінна від уже відомих в українському контексті травелогів Артема Чапая та Макса Кідрука і хічхайкінгу Лесі Ворониної та Ірен Роздобудько.

Авторка не прагне досягнути ефекту сценографізму, кадровості чи фрагментарності тексту, а це відповідно свідчить про брак динамізму і наративної вправності. Зате ефект присутності «тут і зараз» передає однозначно добре. Приналежність текстів Надії Сеньовської до «нової журналістики» (термін за Томом Вулфом) демонструють також і використання нетрадиційних виокремлень, розділових знаків, смайликів тощо. Не бракує текстам авторських «шпильок», як-от сленгізмів, звуконаслідувань, парцеляції, розкутості у висловлювання і відвертості в оцінкових судженнях. Відтак особливе авторське жонглювання жанровими «спецефектами» додає текстам незвичності й власне подільського колориту.

Книжка складається з одинадцяти самодостатніх подорожніх записок, загалом не пов’язаних між собою за змістом. Крім двох парних історій про ті ж місця, але з іншими персоналіями, як-от «1. Подільський вояж. Частина 1 .» і «4.Подільський вояж. Частина 2.» та «2. Ялта – це щось !» і «8. Параню, Параню, я вже є! (Ялта - 2)» . Оригінальним прийомом у цій книжці травелогів видаються окремо задекларовані дійові особи, що мимоволі наштовхує на асоціацію з театром, де може бути і трагедія, і комедія, і драма, і мелодрама або взагалі del arte (комедія масок). Відтак авторка вже «з порогу» інтригує, і підказує, що це буде не просто фіксація з місця події, і зацікавлює читача дізнатися – а що ж там за завісою…

Несподівано було прочитати про таких персонажів: «любі друзі, дорога родина, шановні колеги – ну, ви зрозуміли…». Такі узагальнення також своєрідне НЛП (нейро-лінгвістичне програмування) – бо шанс майже 100%-ий, що кожен любий друг чи шановна колега після такого анонсу книжку прочитає в межах одного чи максимум двох вечорів. Надія Сеньовська полюбляє добирати цікаві епіграфи – і ця «любов» у неї починає перетворюватися у «фірмовий знак». Бо ж і в першій книзі « Поради роз (за) губленим » чи не кожна порада супроводжувалася цікавим епіграфом-пуантом.

У цій книзі відчувається зацікавлення авторкою язичницькою культурою, бо ж «унікальний Надзбручанський край» у мандрівниці супроводжується принадою: « там найдовше молилися давнім слов’янським богам (пригадайте хоча б Збруцького ідола!) » (с.1)… Крім того Надія Сеньовська вже написала роман на основі слов‘янської міфології, який скоро побачить світ, із власним авторським словником в додатку. Я вже прочитала і вам рекомендую J

Травелоги Надії Сеньовської – це не кадри природи, не фрагменти маринізму чи урбанізму, а жваві оповідки про рідне село Боднарівка із цікавими вкрапленнями родовідного дерева. Зокрема, у подільських вояжах авторка вправно переплітає репортажні замітки із цікавими життєвими розповідями та гумористичними історіями.

Звіт про відрядження « Ялта – це щось !» – справжня родзинка подорожника. В характерному для «нової журналістики» стилі авторка маніпулює вставними вигуками чи неординарними пунктуаційними знаками, як-от: «(ХА!)» чи «(!)» та ін. Або ж іронічними уточненнями: «як відповідальна й організована людина (так-так, це про мене!)» ; (хоча такі трапляються й в інших подорожах – «понос слов, запор мыслей » , « ми так і не купили, зате напробувалися… » ) чи імітованими смайликами – « «а хто з них викладачка?» )))))) ». + знайшла графічні ігри «попрАвини. «САмі свОї » » – це таки щось.

Фактажу у книжці не бракує, як і відвертих живих сцен: «Продавці так мені і казали: «Вам важко буде підібрати щось, у вас груди є» ». Є також і живі діалоги, а для підсилення іронічності, навіть двомовні:

-         Наденька, а что ты на пляже делаешь?

-         Плаваю і лежу (що ще там робити?)

-         А почему белая такая?

-         А я не засмагаю.

Несподівано починається подорож до Луцька – з анкети: прізвище, ім’я, по батькові, науковий ступінь, посада… Воно й не дивно – дівчата їдуть на стажування J А опис інтер’єру луцького університету – найкращий доказ і приклад того, що саме деталь – визначальний прийом для нон-фікшн ;)

Словом, ррррррррррррррррррррррррррррр, ці травелоги – справжній енергетичний вибух!