«І треба нарешті вирішити, що подарувати самому Миколаю! – озвучує проблему героїня. - Напекти миколайчиків? Чи намалювати власноруч ікону?»

Слід зауважити, що культивування саморобних ікон завжди було притаманно народній ментальності, що корінилася, як відомо, у сільському соціумі. Натомість мова у різдвяній книжці «У країні сирних коників» Ярини Винницької про міське середовище, Львів, урбаністичні прикраси на тлі народної («чистої», «наївної», тобто «сільської») натури. Наприклад, рецептурно-рецепторна магія, присутня в розділах книжки, коли йдеться про різдвяну кухню. «Потім вмостилася на підлозі й дивилась на термоскло електродуховки, як на екран телевізора. Медівнички поступово змінювали форму і колір, набухали і рум’яніли, сповнюючи квартиру густим пряним запахом. Зрештою, ароматне повітря загусло настільки, що його можна було нарізaти маленькими шматочками і подавати до чаю». Не дивно, що така ритуальність, сягаючи своїм корінням у язичницькі культи, ситуаційно відлунює також в сучасній урбаністичній схемі: «Коли Варварка посипaла медівнички цукровою пудрою, за вікном почав падати сніг».

Тож магія у даному випадку – це не вигадування стімпанкового наповнення середньовічної поетики, як у «Гаррі Поттері» Джоан Роулінг, бо різдвяна естетика живе у святкових ритуалах без будь-якої реанімації символів. Наприклад, подорож малої Варварки, до якої завітав Святий Миколай, відбувається верхи на летючому ліжнику (архетип летючого корабля з українських народних казок), натомість у Джоан Роулінг герої пересуваються верхи на мітлі, і це як різниця між чорною і білою магією (перша, як відомо, опосередковано, але від того не менш трагічно призводила до смертельних випадків у юних читачів «Гаррі Поттера», натомість від сирних коників ще ніхто не помирав).

Так само під сподом (а той на поверхні) сучасної культури лежать цілі шари стародавніх обрядів, естетик, інтерпретаційних моделей. Наприклад, під час подорожі Львовом у цій різдвяній казці нас знайомлять з архітектурними пам’ятками міста (збірка чудово ілюстрована), також тут чимало корисних відомостей - про старовинні українські ікони з Національного музею Андрея Шептицького, львівську архітектуру, живі кахлі, народні прикраси, святкові традиції, різдвяну кухню – фінал оповіді має той самий філософський, людяний і виховний акцент, якого іноді так бракує вищезгаданим чужинним магам. Адже, за сюжетом, поцуплено Дух Різдва, юна героїня рушає на його пошуки і стикається з Чорним Мольфаром. Несподівано з’ясовується, що увага потрібна не лише Святому Миколаю і не тільки згаданому чарівнику, який поцупив Дух Різдва. Причому задля того, щоб нагадати призабуту істину. «Бо немає злого, щоб на добре не вийшло, - пояснює Чорний Мольфар. - І немає людей добрих чи злих. Є лише щасливі і нещасні. Часто ті, хто веде себе погано, дуже хочуть, щоб на них просто звернули увагу, адже їм так бракує любові. Ось і я викрав Дух Різдва – для того лиш, аби ти мене навідала».

І знову ми переконуємося, що ця казка, створена зусиллями відомої авторки арт-проектів за допомоги трьох унікальних художників - Юлії Табенської, Олега Денисенка та Остапа Лозинського – це не лише мала енциклопедії народних рукомесел, гастрономічних рецептів та архітектурних шедеврів, але й справжня «педагогічна поема» нового зразка. Адже мала героїня знову нагадує нам про християнську мораль, коли приділяє увагу не лише «білому» Святому Миколаю, але й Чорному Мольфарові «– Я б хотіла вам віддячити. – каже вона. - Може, налускати горіхів або почистити вашу люльку?

І навіть прохання чарівника відновити світову рівновагу не лякає героїню своєю складністю, оскільки різдвяна казка завжди залишається доброю, а її герої - винахідливими. Коники у ній оживають, скачуть небом, рятують світ. «Верхи на конику дівчинка підлетіла до поламаної пірамідки і закріпила її солом’яною ниткою. Світ знову повернув собі втрачену рівновагу». Ось так просто (народна) культура рятує занапащену  (міську) цивілізацію – без титанічних зусиль Супермена і Бетмена, а також чарівної палички Гаррі Поттера.

Ярина Винницька. У країні сирних коників. – Л.: Terra Incognita, 2017