Ярослав Орос другий український Боккаччо, бо першим у минулорічній публікації я назвала Володимира Даниленка. Вони удвох ниньки керують київськими письменниками. Тому-то столиця може спати спокійно – з книжками від українських Боккаччо Чума киянам не страшна.҉

А якщо без жартів, то недавно у світ вийшла 11 книжка Ярослава Ороса «Витівки Ярґа» (Літературна агенція «Друге дихання», видавець Володимир Даниленко, за сприяння Петра Матуляка та Ярослава Садового), яку було презентовано у «Книгарні Є», де можна й купити видання.

До своєрідної збірки увійшли оповідання та поезія кількох циклів: полонинського – «Закон простих чисел», духовно-плотського – «Майстерні в лаврі» і широколужанського – «Місяць-опришок».

Як носій древньої культури горян Ярослав Орос (народився в Широкому Лузі на Закарпатті) просочив свої тексти мольфарською магією. Автор «Витівок Ярга» уклав свою енергетику в кожне слово, тому й сприймаються його оповідання, як мелодія Карпат з мальовничими краєвидами («Хвіст ящірки», «Межа вітрів», «Мушля», «Лад») з лексико-філософським наповненням.

Проза Ярослава Ороса – це здебільшого безсюжетні рефлексії, потік свідомості верлібрового характеру («Витівки Ярґа»). Жанрово тексти вписуються у рамки поетичних оповідок, які співає автор своїм читачам. Але є в книжці й класичні оповідання, тобто добре переказані історії з життя («Никифор», «Холодне місто»). «Холодне місто» ‑ оповідання з автобіографічним підґрунтям, де вимальовується момент становлення письменника і зародження тематики арійства в творчості Ярослава Ороса.

У світогляді Ярослава Ороса арії – це шляхетні люди, якими він і бачить справжніх українців. Автор з іронією ставиться до скиглення хохлів, що в нас усе погано через жидів і москалів – дозволяє собі висміювати ці соціокультурні вади, які в’їлися, здається, у кожну клітинку українця ще від часів нав’язаного нам християнства (стр. 124. «Якщо релігія – манна небесна з хробачками, то що ж тоді запропонуєте навзамін…»).

Реставратор язичництва і прихильник рун-віри ‑ Ярослав Орос – особливо оспівує у своїх творах образ жінки. У поетичному розділі книжки «Витівки Ярга» це цікаво прочитати у вірші-присвяті Олександрові Петренку (родич поета-пісняра Михайла Петренка):

В образі жінки я малюю минуле й майбутнє

(Протилежне собі).

Навдивовиж цікава виходить картина.

А потім, коли невдоволено

Я потай таки милуюся зробленим –

Усвідомлюю, що намальоване

Лише ілюзія, бо наразі – я сам у робітні!

Минуле і майбутнє визирають по краях полотна…

Загалом, поезія Ярослава Ороса здебільшого публіцистичного характеру. Це динамічна історіософія, яка кожним віршем, ніби кадром із хроніки України, мерехтить перед очима читача і б’є навідмаш гострим журналістським пером.

За словами письменника Володимира Даниленка, Ярослав Орос – це явище в сучасному літературному процесі, бо має свій стиль письма, свою поетичну мову, якою й складає оди, зокрема, Жінці («Aquaterra»): «Голодну жінку, завважте, потрібно м’яти всяко, довго і настирливо. Навзнак, крижем, ниць, боком, навколішки, напівлежачи, сторчки, навприсядки, а ще: на голові, шпагаті, в повітрі…>…<Головне, чути втіху від супротивного.». І ось ТАК про жінку багато і часто. Вона у автора і цариця, і сексота. Тепер зрозуміло чому Ярослав Орос український Боккаччо? Отож-бо.

Письменника Ярослава Ороса знають в Україні не тільки як теоретика арійства, а й викривача політичного підґрунтя русинства на Закарпатті. Він єдиний письменник, за назвою книжки якого на туристичній мапі України можна знайти готель «Білі горвати».

Громадськість чекає і вимагає від автора «Витівок Ярґа» нової, дванадцятої книжки. Є і тема – арійство. Що скаже автор, прикладанням до тіла книжок якого можна вилікувати не тільки Чуму, а й інші небезпечні шляхетним українцям хвороби?