Кожен причетний до радянського минулого часто «виймає» з пам’яті «світлини» колишнього життя. Природно цього вимагає час зі своїми суспільними зрушеннями, конфліктами поколінь, потребою проговорювати травми минулого.

У 2020 році в новому видавництві «Портал»  вийшла оригінальна книга про радянське ретро.  Це «Союз радянських речей» Петра Яценка.   Подорож у минуле в ній починається вже з обкладинки, де зображені повсякденні речі – свідки епохи, абсурдної, як, наприклад, лезо для бриття «Нева», що годилося хіба що для підстругування олівців.  Багато  малюнків художниці Насті Омелич читач знайде всередині книжки – там представлено своєрідну ілюстровану ретроекспозицію з автомобілів, велосипедів, телефонних апаратів, магнітофонів, музичних платівок, телевізорів, фотоапаратів, цукерок, одягу, посуду, іграшок, засобів гігієни та різного домашнього начиння. Пригоди героїв доповнюються інформацією про специфічні процеси та явища минулого, наприклад, «Дефіцит», «Засоби зв’язку радянів», «Популярна естрада в СРСР», «Житло в СРСР» тощо. Ці мікротексти разом із малюнками (не  фотографіями! – важлива привабливість факту) органічно вплітаються в основну художню канву. З ними можна знайомитися й окремо – як з довідником або каталогом. 

З перших сторінок  автор занурює читача в минуле тієї країни, в якій народився і жив один з головних героїв – Петро, і яка є дивною для Петрового сина  Матвія. Часопростір  у творі – це  Радянський Союз періоду застою, перебудови та остаточного його розпаду.

Книга перш за все адресована підліткам. Письменник взявся за відповідальну справу: не тільки розказати про екзотику свого дитинства, а й пояснити сучасному поколінню нестерпну реальність країни, яка зникла з карти світу.  Радянські міфи про щастя й добробут громадян Петро Яценко руйнує легко й переконливо. У цьому йому допомагають старі речі, що ілюструють минуле з одноманітною, штампованою безвихіддю перед економічним крахом.

Чи цікаво сучасним підліткам дізнатися про радянський період життя їхніх батьків?  Виходить, що так. Матвій багато запитує, дивується, вражається. Петро Яценко вигадав динамічний і заодно душевний квест, що змушує юного співрозмовника відкласти ґаджет та почати думати й аналізувати.  Локації квесту –  львівські квартири,  в яких живуть старенькі свідки епохи, зберігаючи на антресолях, в коробках із-під взуття чи у валізах  скарби  свого колишнього повсякдення.

У Матвія є завдання – знайти важливу річ, яку заповів йому дідусь. Сліди до спадку приховані в запилених сховищах. Потрібно відкривати залежані коробки, прослуховувати давні магнітні записи на бобінах, розглядати посуд у старомодних сервантах, ремонтувати чорно-білі телевізори. Усе це супроводжується розповідями Петра про його дитинство. Спогади тут наповнені інтригуючими сюжетами про металеві іграшкові машинки, що могли травмувати дітей; про перукарні, в яких жінок «змушували засовувати голови до дивних торшерів на ніжках»; про міські їдальні з «обвітреними стравами»; про домашні килими,  що були необхідні для «маскування потворності стін» і заглушування «звуків від сусідів»; а ще про  страх перед ядерною війною, якою лякали в державі не тільки дорослих, а й дітей. Ілюстрацій про колишнє життя, що вражають і навіть відлякують, у книзі чимало. Чого тільки варті майже детективні міліцейські переслідування містян, які зважувалися дивитися вночі у своїх домівках закордонні відеофільми.

 Загострено-емоційний епізод зустрічі радянських і чехословацьких дітей у піонерському таборі – вражаюча характеристика радянської дійсності. Йдеться  про одну надто ганебну пригоду, яка залишилася в пам’яті Петра гірким осадом: «Боже, як мені соромно! – батько на мить затулив очі руками.  – … І тоді, власне, я зрозумів, що союз радянів – якась неправильна країна». Що ж могло трапитися з «жовтеням», щоб згадуючи про це через кілька десятків літ, відчувати пригнічення? Розповідь про непросту ситуацію за участю дітей не залишить байдужими читачів.

Нове слово «радяни», вигадане автором, поповнює синонімічний ряд уже звичних слів − «совєти», «совки», «гомосовєтікуси». Приживеться воно в нашій мові чи ні, покаже час.

Твір «Союз радянських речей» зацікавить не тільки підлітків. Його із задоволенням прочитають і ті, кому довелося жити в СРСР. Чи викликає книга ностальгічні переживання на минулим? Що потрібно робити зі старими речами, які не приносять користі, але є пам’ятними?  Відповіді знайдуться на сторінках нової книги. «Союз радянських речей» Петра Яценка − добрий повчальний твір. Комічне, ліричне й драматичне співіснують у ньому гармонійно й доречно.

Видання гарно оформлене й може бути чудовим подарунком і для дітей, і для старших людей. А ще книга маєсвій бекґраунд, що відкривається за QR-кодом. Після прочитання паперового тексту можна братися за смартфон і пізнавати ще багато захоплюючого: історичний контекст про Радянський Союз; психологічний супровід про стосунки дітей і батьків та про силу речей у житті людини; а ще пізнавальні вправи, які спрямують дітей до розуміння життєвих цінностей.

 Книга «Союз радянських речей» таки є порталом «у світ історії, мистецтва й розвитку особистості», як того прагне креативний Видавничий дім «Портал». Книга створена з  любов’ю. І це відчутно.