Є люди, життя яких можна «читати» і «перечитувати», як цікаву книгу, повертатися до окремих фактів, аналізувати деталі, відслідковувати взаємозв’язки і щоразу по-новому відкривати їх для себе. До таких особистостей належить Іван Франко. Цьогоріч художня Франкіана стає багатшою на ще один цікавий і оригінальний твір – «Геніальне кохання» Олександра Гавроша.

  Повість – четверта книга  пригодницько-фантастичної серії «Музей пригод». Знайомі  герої – директор Музею раритетів Роман Лук’янович, його син Ясь Попадинець, завідувачка фондами Яна Приймак, заступниця з музею Шевченка Марина Андріївна –  потрапляють на весілля до Івана Франка. Як і в попередніх творах, О. Гаврош використовує казковий мотив мандрів у часі за допомогою музейного експоната крісла-гойдалки. Головним місцем розгортання подій цього разу обирає Національний музей літератури, у минулому Колегія Павла Галагана, адже саме тут  у 1886 році відбулося весілля Івана Франка з Ольгою Хоружинською.   

Олександр Гаврош наближає до нас постать Івана Франка. Загальну інформацію доповнює маловідомими широкому загалу деталями й спонукає до пізнання. «Лекція» Романа Лук’яновича про «Франка, якого ми не знаємо»   – своєрідний «гачок» для юних читачів, адже запитання до Яни може стосуватися кожного: «Чи знає вона, що Франко — єдиний український письменник, який тричі сидів у в’язниці і весь час несправедливо?», « Чи відає вона, що п’ятеро дівчат, яких сватав Франко, відповіли йому відмовою?», «Чи знає вона, що поет впадав у любовні шаленства, переслідуючи коханих, як маніяк? Засновував політичні партії і виходив з них. Тричі балотувався до парламенту і програвав. Його, титана думки, кращого галицького письменника, не хотіли приймати до львівської «Просвіти» та Наукового товариства Шевченка. Тричі йому відмовили у посаді професора університету» (С. 40-41).

Найкращий спосіб пізнати письменника – поспілкуватися з ним і поспостерігати за ним. Така нагода випадає Яні, а разом з нею і читачам. Психологічний і зовнішній портрет письменника, риси його характеру, поведінка, емоції, звички дуже чітко візуалізовано. Франко постає в колі однодумців й симпатиків, членів «Київської Громади», які підтримували його. Вечірка у Миколи Лисенка – показовий приклад того, як гуртувалися національно свідомі люди, і, незважаючи на переслідування, розвивали «українську вільну думку», підтримували культуру й традиції, видавали українські часописи. А це Єлисей Тригубов, Павло і Гнат Житецькі, Володимир Самійленко, Марія та Людмила Старицькі – відомі українські громадські й культурні діячі, письменники, митці. Не оминув увагою О. Гаврош і діяльність революційного підпілля, бунти проти російської влади серед поляків та євреїв, жорстоку реакцію поліції.

Важливим елементом сюжету повісті є розгортання стосунків Івана Франка і Ольги Хоружинської, їхнє рішення одружитися. Використовуючи художній вимисел, О. Гаврош транслює міркування Івана Франка над застереженням Яни про нещасливе сімейне життя з Ольгою. Тут же подає ретроспекцію спогадів поета про випробування, які  довелося пережити, а також про тих жінок, у яких був закоханий чи які кохали його. Іван Франко свідомо вибирає одруження з Ольгою і бачить у її особі друга і порадника.

Розмова Яни з нареченою Івана Франка дозволяє краще зрозуміти і її вибір, переконатися в щирості бажання бути завжди поряд з чоловіком, допомагати йому. Родинна історія Ольги, її позиція, ставлення до Франка імпонують: «Щось у ньому є справжнє, ненагране, те, що і має формувати характер чоловіка — внутрішній стрижень. Не пнеться, але й не гнеться, що думає, те й говорить. Ви знаєте, ми познайомилися в Києві торік, а за кілька місяців він листовно мене напрямки спитав, чи вийду я за нього заміж. У ньому відчувається людина слова і діла» (С. 106).

Не менш важливу роль у творі відіграють описи локусів і топосів минулого і сучасного: бібліотеки Колегії Галагана, де Яна вперше зустрічається з Іваном Франком і де святкують його весілля; Національного музею літератури, звідки розпочинають мандри герої; вулиць Києва та Житнього базару, на якому Франко розглядає книги.

Акцентуючи на невеликому епізоді з життя письменника, завдяки цікавому сюжету, пригодницьким елементам, художньому переосмисленню окремих біографічних фактів, О. Гаврош розширює наше уявлення про життя Івана Франка. Через особисте, а саме подію одруження, показує непересічного українця, громадського діяча, працьовитого і талановитого поета, подає історико-культурну панораму часу, епохи, у якій він жив. І в цьому – майстерність письма Олександра Гавроша, його вміння розповідати цікаво, інтригуюче, захопливо, вправно поєднувати в межах одного тексту елементи художньої біографії, жанрів пригодницької та фантастичної літератури.

Читаючи «Геніальне кохання» й інші книги серії, також переконуємося, що «Музей – це не мертва територія, а живий простір», у якому завжди відбувалися і відбуваються найцікавіші події.