Рецензований перший том енциклопедії є направду не зачином, а результатом багаторічної діяльності професора Володимира Поліщука, котрий чи не єдиний на Черкащині так ретельно, доскіпливо й системно займається студіюванням літературного краєзнавства. Тож, думається, не видам секрету, що невдовзі побачать світ і наступні частини цього масштабного видання, які доповнять і заразом вивершать літературну абетку регіону.

Енциклопедія розпочинається присвятою, в якій артикульовано генетичний зв’язок із черкаським краєм, інтимне почуття до нього («Моїй рідній унікальній Черкащині з довічно незмінною любов’ю»), а також подяку Михайлові Слабошпицькому, котрий, бувши закоріненим у Черкащину, спонукав літературного побратима до реалізації проєкту.

Передмова В. Поліщука є не лише преамбулою до видання, а й аналізом (точніше самоаналізом) власної діяльності в царині літературного краєзнавства, критеріїв у виборі й систематизації інформації, класифікації даних. Автор зізнається, що ще наприкінці 1980-х «спалахнув» інтересом до літературної Черкащини, відчув нагальність дослідження означеного поля, переконався, що це наукова «лакуна», яку слід заповнювати, попри карби совєтської доби, ба навіть насупроти їм… Володимир Трохимович акцентує локальне письменство як імпульс до всенаціонального й загальнодержавного – звідси визрівання ідентичності, чого, зрештою, не могли допустити совєтські керманичі. «Можна цілком вірогідно виснувати, що за імперсько-радянських часів ні літературне, ні будь-яке інше краєзнавство не заохочувалося, адже воно будило інтерес до свого, рідного, національного…» (с. 4). Зі здобуттям Україною незалежності виникла потреба наснаги свіжим повітрям, а отже, заясніла перспектива реабілітації всього національного, локального зосібна. У вступному слові В. Поліщук розповідає про реалізацію ідеї стосовно музею «Літературна Черкащина», що передбачало не лише епістолярну, а й архівну роботу. Численні авторські публікації (статті, методичні й бібліографічні матеріали, книги, підручник), про окремі з яких згадується, є безумовним внеском професора у літературне краєзнавство, більше того, написання їх, як і відкриття літературного музею в Черкаському національному (тоді – державному) університеті ім. Богдана Хмельницького, можемо вважати важливими «віхами» у підготовці енциклопедії. Тим паче Володимир Трохимович того не приховує: «Цілком логічно, що з такого доробку й контексту визріла ідея написання літературної енциклопедії Черкащини, яку з 2014 року поступово (за літерами абетки) реалізовано» (с. 5).

Може видатися, що Черкащина за кількістю видатних постатей та історичною значимістю поступається іншим регіонам, проте обсяг першого тому (майже 700 сторінок), гадаю, слугує контраргументом. І це лише пів алфавіту! Звісно, енциклопедія не обмежена іменами письменників, котрі походять із регіону чи проживають/проживали тут: автор-укладач бере значно ширший контекст, охоплюючи антропоніми, топоніми (Вишнопіль, Вільшана, Водяники, Дмитрівка, Дніпро, Івківці, Керелівка та ін.), літературні угрупування, об’єднання, студії (зокрема «АВАНГАРД», «ВАПЛІТЕ», «Варіації», «Варшавська група», «Витоки», «Гідрокартізон»), літератури національних меншин (вірменська, єврейська тощо), колективні видання (збірки «Вир революції», «Криниця слова», антологія «Витинанки»), періодику місцеву й усеукраїнську («Вечірні Черкаси», «Визвольний шлях», «Всесвіт», «Дзвін», «Клекіт», «Козацький край» та ін.), аспекти видавничий (видавництва «Брама – Україна», «Варяг», «Видавець Чабаненко Ю.А», «Відлуння», «Відлуння-Плюс» тощо) та перекладацький (Олександр Абашелі, Квіцініа Леварса та ін.), премії («Джури» та ін.), термінологію (приміром, автобіографія, еротика, есперанто, есхатологія, етнографізм, інсценізація, інтер’єр, інтертекстуальність) тощо. Потужною тут є компаративна площина, адже представлено зв’язки українського (черкаського) письменства й зарубіжної літератури (ширше – культури). Будь-які щонайменші точки дотику на різних рівнях (генетичному, контактному, діалогічному, типологічному, перекладацькому, видавничому та ін.) фіксовані В. Поліщуком, що свідчить про унікальність видання та його наукову й літературну цінність.

Прикметно, що йдеться про 16 позицій – так званих критеріїв, якими керувався автор при укладанні енциклопедії. По-перше, враховано дату заснування  області (1954) – саме вона слугувала точкою старту для відбору персоналій (письменників, перекладачів, літературознавців, фольклористів, культурних діячів та ін.). По-друге, взято до уваги генетичний чинник («коріння» з Черкащини). По-третє, В. Поліщук охоплює імена митців, особистостей, дотичних до письменства, ширше – культури, які раніше чи пізніше завітали на Черкащину: мовиться як про українських, так і зарубіжних. Закордонний аспект розширяється за рахунок перекладацтва, внесок у який здійснювали і продовжують здійснювати вихідці з Черкащини. Представлено і зворотний «бік медалі»: йдеться про зарубіжних перекладачів, котрі інтерпретували твори уродженців регіону. Безсумнівно, потужно в енциклопедичному форматі презентована шевченкіана в різних її аспектах. Фольклорний і фольклористичний виміри так само є виразними: зосібна виокремлені пісні, які за змістом чи місцем з’яви причетні до Черкащини (наприклад, «В Цариграді на риночку» про Байду або Дмитра Вишневецького), пояснені жанри, витлумачені ключові поняття (варіанти фольклорні), згадані імена відомих дослідників і збирачів фольклорної спадщини. В абетковому порядку розташовані національні літератури, пам’ятки світового письменства, міфологічні й літературні герої, що, на перший погляд, видаються далекими й недотичними до Черкащини, проте зафіксовані автором зв’язки слугують доказом того, що наш край є питомою й органічною частиною світового культурного контексту. Так, приміром, ефіопська й кенійська літератури «вливаються» в черкаське русло.

У час повномасштабної агресії з боку росії потреба утвердження ідентичності зросла стократ, а також увиразнилося національне, загальноукраїнське, спільне, що формується на основі окремих локальних часопросторів. У цьому й запорука єдності, й гарантія сили українського народу. Любов до «малої батьківщини» генерує патріотизм в усіх його виявах, а студіювання історії та культури рідного краю як регіону слугує потужним імпульсом до пізнання національної спадщини та джерелом інтересу до світового контексту.