Роман автора «Картка Марії» — щось неосяжне, те, над чим постійно можна розмірковувати, роблячи нові висновки. Це — культура, духовність, релігія, це мова, яка формується як суцвіття, яка формується, аби дарувати людям радість, натхнення й красу.

Кожен, хто прочитає книгу, зможе пізнати себе, можливо, навіть відчути, ким він був у минулому житті. Бо автор вірить у те, що всі ми бодай трішки, та пам’ятаємо свої минулі втілення.

Людина народжується для того, щоб чогось досягти й вдосконалити себе. Цим самим вона виконує «місію», яка покладається на неї перед тим, як вона має з’явитися на світ. Це — призначення, яке потрібне, аби збагнути, а потім і реалізувати свої задуми, щоб душа могла легко перейти в інший стан — радості й світла. Звичайно, більшості вистачає на це життя, а хтось так і йде в інші світи, не виконавши те, що мав би. Однак небо часто дає людям другий шанс, якщо перший згаяно.

Ось про це і йде мова в романі письменника Олександра Козинця «Картка Марії» — про щасливий ще один шанс стати кращим за себе вчорашнього. Та мотив роману — завуальований: читач сам має його збагнути, як і герої. А їх у книзі аж тринадцятеро: дванадцять різних особистостей та головний герой Влад, якому випало непросте завдання — допомогти цим людям зрозуміти себе й змінитися на краще.

Влад стає рушієм доль не за власним бажанням! Цю місію покладає на нього сама Діва Марія, яка на кілька хвилин з’являється в образі жінки, щоб зустрітися з ним та передати чоловіку особливу картку, яка допоможе кожному, хто візьме її в руки, пізнати себе, відкритися світу й виконати «доручення згори».

У кожного героя — свій «пароль» до змін: напис на маленькій картці, від якої йде особлива енергетика, що впливає й на читача також, бо читач є чотирнадцятим героєм. Через різні історії він пізнає і себе. До речі, в анотації так і зазначено: «Чотирнадцятий герой — кожен, хто прочитає роман». Тільки прочитати свій напис читач зможе, хіба якщо придбає книгу в автора. Олександр Козинець продумав навіть таку деталь: для кожного читача є своя картка з передбаченням. Хоча й сама книга вже є, по суті, карткою, яка може змінити будь-яку ситуацію або вплинути на її перебіг. Вона змінює світогляд, вчить добру, людяності, щирості, терпінню, а отже, виконує місію Діви Марії через автора.

Сам Влад є людиною невипадковою. У минулому втіленні він був композитором, автором багатьох відомих музичних творів, якого всі знали й любили, який свого часу відійшов у Вічність, щоб тепер повернутися в іншому тілі й втілити нові прояви душі. Ці відомості розкриває Владова дружина, Люда, поступово розкриваючи зв’язок чоловіка з минулим. Людмила допомагає Владу знайти себе. Це ще раз підтверджує те, що дуже важливо зважати на те, хто знаходиться поруч з тобою, які ці люди, чим наповнена їхня душа.

Не менш важливою для Влада є його психолог Вікторія, до якої він на початку роману звертається по допомогу. Це стається в той проміжок життя, коли головному героєві тяжко й некомфортно, він прагне змін і хоче краще пізнати себе. Та, крім психолога, його ще чує й небо, яке й організувало зустріч Влада й Діви Марії.

Автор настільки інтригує поворотами подій, що від книги неможливо відірватися. Вона, як магніт, тримає емоції, почуття, думки. Особливо це відчутно тоді, коли в житті Влада і Люди з’являється Марія Юхимівна — пенсіонерка, яка певним чином впливає на їхні долі. Спілкування з нею наповнює серця молодих людей радістю. Їй Влад також вирішує дати картку. А знайшов він бабусю за портретом, який сам же намалював з образу Діви Марії. Таких фантастичних збігів у романі досить багато. І всі вони є підказками для кожного героя.

Постать композитора в романі викликає дещо суперечливі почуття. З одного боку, він — відома особистість, яку всі знають, шанують, поважають, а тут… Влад. Виникає запитання: як таке можливо? Але ж автор у романі часто вдається до творчих вимислів, фантасмагорій, інтерпретацій, тому чому б і ні? До того ж, постмодерністські твори пропагують інтертекстуальність, поєднання минулого й сучасного. У романі подається інформація про композитора, взята з інтернету, цитати з Біблії, відомі вислови. Та й взагалі роман «Картка Марії» — це мереживо фраз, повчальних історій, філософських думок, психологічних настанов, написаних чистою українською мовою, яка захоплює.

Значну увагу в романі приділено снам, що слугують переходами до реальності, є своєрідною допомогою в пізнанні істин, закладених у кожній життєвій історії. Віщі сни сняться матері Влада, його дружині, йому самому, а також людям, яким він дає картку Марії. Складається враження, що якби не сни, то багато чого могло б не відбутися або відбулося з іншим, менш приємним, фіналом. Ці слова підтверджує Людмила: «От бачиш, любий, — сни іноді справджуються. Усе-таки вони готують нас до того, що рано чи пізно може з нами статися».

Сни є провісниками долі. І не лише у книзі, а й у реальному житті. Влад неодноразово думає про це, а інколи запитує: «Невже немає інших каналів, окрім снів?» Є! Але сон найкраще може попередити чи, навпаки, загітувати людину до чогось. Він дає пробудження, про яке так часто йде мова у творі.

Події в романі відбуваються упродовж року. «П’ятдесят дві глави відображають тижні календарного року», — зазначено в анотації. Цей час також є невипадковим, адже за рік людина може переосмислити своє життя і зробити все для того, щоб її душа стала чистішою чи навіть виросла.

Й попри те, що у романі згадано головні постулати духовних законів, «Картка Марії» — не релігійний роман, а тепла сучасна українська проза, яка вчить нас жити в новому світі, де в основі усього — добро, світло й розвиток. Адже кожен із нас, усвідомлює він те чи ні, існує доти, доки працює над своїм вдосконаленням.