Роман втратив можливість ходити в гори, та сила духу у нього така, що вона його не тільки тримає на плаву, дозволяє бути у курсі всіх літературних подій, але і спонукає до праці. Цей томик (другий, а має бути і третій) давався дуже важко. Адже письменнику довелося надиктовувати тексти по телефону вірному товаришу та багаторічному редактору його попередніх книг Олегу Савчуку, добуваючи їх із товстих зошитів, у які все життя записував мудрі речі, приказки, приповідки, коломийки та інші крилаті народні вислови. А йому вже за сімдесят.

Багато років тому Євген Баран, тодішній очільник Івано-Франківської обласної організації НСПУ, організував щорічні письменницькі сходження на найвищу вершину України у День Незалежності. Були часи, коли 24 серпня на Говерлу піднімалося понад п’ятдесят осіб. І всю цю літературну та навкололітературну еліту у гори вів незмінний провідник Роман Киселюк – простий, щирий, щедрий, скромний, але не менш талановитий за інших письменник, краєзнавець, друг і веселий чоловік.

Без перебільшення скажу, ми всі захоплювалися мудрістю і толерантністю цього чоловіка. А його розповіді, пересипані приказками та примовками, змушували мислити, згадувати, переосмислювати і усміхатися. Роман – неперевершений оповідач. Саме тоді він зізнавався, що були дні, коли він двічі робив сходження на оцю неприступну, на наш погляд, гору. Ми, розбещені міським побутом та малорухомим способом життя, дихали, як циганські міхи, зупинялися відпочити та сотні разів перепитували, а чи далеко іще? А провідник встигав і підтримати останнього, і притримати першого, і розвеселити усіх.

Тоді ми ще не знали, а пан Роман не зізнавався, що задумав велику справу – впорядкувати і видати свої понад півстолітні записи народної мудрості. Оці рідні гуцульські вислови, більша частина з яких уже майже не вживається у щоденній розмові, засвідчує поетичну душу нашого народу, глибинну, на рівні ментальності, народну мудрість. Ми маємо таке мовне багатство, так щедро засіяну предками духовну ниву, що нашим північним сусідам і не снилося. Даремно вони намагалися переписати історію, примазатися до слов’ян, назватися старшими братами – нічого у них не вийшло і ніколи не вийде. Бо у них немає ні міцних зав’язків із предками, ні духовного єднання з Богом. Церква антихриста вчить убивати і брехати. Гуцули давно їх розкусили: «А кремлівські гавкачі брешут, шо вдень, шо вночі». «Аби так пси траву гризли, єк ти правду кажеш». «А єк тьи, Йваню, пущу суньголов, то ніяка тьи курва не візбирає». Це, певно, таким було звернення до непрошених у гори москальських комуністів. Роман усе це записав, бо не записати не міг. Це тепер і свідчення, і історія. І, завдяки авторові, література.

У словничку, який подається на кожній сторінці, пояснюються значення слів, значна частина з яких уже втрачена. Час невблаганно вбиває не тільки людей, але і слова, і цілі фрази. Не кожне з них потрібно реанімовувати, але кожне має право бодай лишитися на папері. Ади, комусь вини знадобляться для доброї справи.

Усі приповідки (перший розділ) та коломийки (другий розділ) подано у алфавітному порядку. Це інколи ускладнює пошук потрібного тобі тематичного вислову, але з іншого боку – читати таку подачу матеріалу значно цікавіше. Бо одна тема не втомлює. Ти переключаєшся з політики на побут, а з духовності на сороміцьке. І це, безперечно, є плюсом видання. адже у цій книзі, як і у житті горян, не було ні заборонених слів, ні розмов з подвійним дном, ні незручних тем. Речі називалися своїми іменами і діти росли у реальності, а не у віртуальній, прикрашеній дійсності, яка більше притаманна міській культурі. «А та дівка зьїла кілько пуцаків, єк у файної ґаздині на городі огирків». Такі примовки на уроках учителі дітям не читатимуть, але діти на перерві самі то прочитають. І хай читають! Хай вчаться реально оцінювати ситуації та людей, брати приклад з кращих і зверхньо дивитися на гірших. Бо село не без болота. Бо мудрий гору обійде.

Значна частина примовок та коломийок записана Романом у совіцькі часи. Офіційна пропаганда запевняла, що ми наближаємося до комунізму, а народна мудрість твердила зовсім про інше:

«Андрутиха нещіслива, бо вмерла молитва,

Отак її підголило, єк паршива бритва».

Багато із записаного Романом, зібраного під цією обкладинкою, можна цілком вдало і з великою імовірністю потрапляння в ціль застосовувати і в сьогоденні. Ось коломийка про… Але промовчу – скажіть самі:

«А шо то ми за письменний, шо немає гроший.

З него сподні вже спадают, заїдают воши».

На завершення скажу, що кожен, хто прочитає цю книгу, отримає неймовірне задоволення, підвищить свій інтелектуальний рівень та бойовий дух. А бойовий дух нині нам потрібен як ніколи раніше. Ми мусимо добити кацапського ворога і перемогти у цій війні. Бо з нами правда і Бог. А тапер ще і нова книга Романа Киселюка.