Re: цензії
- 22.04.2024|Ігор ЧорнийРозтікаючись мислію по древу
- 08.04.2024|Ігор ЧорнийЗлодії VS Революціонери: хто кращий?
- 04.04.2024|Ігор Бондар-ТерещенкоЛеді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
- 03.04.2024|Марта Мадій, літературознавицяФантасмагорія імперського пластиліну
- 28.03.2024|Ігор ЧорнийПрощання не буде?
- 20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наукСвітиться сонячним спектром душа…
- 20.03.2024|Віктор ПалинськийУ роздумах і відчуттях
- 20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професорЖиттєве кредо автора, яке заохочує до читання
- 20.03.2024|Віктор ВербичНіна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
- 18.03.2024|Ігор ЗіньчукКумедні несподіванки на щодень
Видавничі новинки
- Ліндсі Паверс. "Як не зіпсувати життя своїм дітям. Посібник з виховання без стресу та нарікань"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Ірина Грабовська. "Зірки і кістки"Фантастика | Буквоїд
- Деніел Ґоулман. "Емоційний інтелект"Психологія/Філософія | Буквоїд
- Євгенія Бабенко. "Усі мої тривожні дзвіночки"Книги | Буквоїд
- Віктор Домонтович. "Доктор Серафікус"Книги | Буквоїд
- "Змієві вали. Антологія української фантастики ХІХ-ХХІ століть"Проза | Буквоїд
- Євгенія Подобна. "Її вина. 25 історій про сміливість, силу і любов"Книги | Буквоїд
- Павло "Паштет" Белянський. "Битись не можна відступити"Проза | Буквоїд
- В «Урбіно» видали безсмертну «Емму» Джейн ОстінКниги | Буквоїд
- Рената Пйонтковська. "Китиха"Дитяча книга | Буквоїд
Re:цензії
Вірю, повернуться всі Еврідіки
Роксолана Жаркова. Біжи, Еврідіко! [оповідання, новели, образки] / Роксолана Жаркова. — Брустури: Дискурсус, 2023. — 152 с.
Я радію, бо чекала на неї з моменту її появи. Аби взяти до рук, доторкнутися, як беруть і торкаються до найдорожчих і найрідніших. «Біжи, Еврідіко!» – книжка Роксолани Жаркової. І тут не лише про те, що бігти можна «від» – втікати, покидаючи, а й про те, що бігти можна і «до», здобуваючи, відшукуючи і осягаючи. Хоч коротеньку передмову авторка й назвала «Біжи: від себе і до себе», читач цієї книжки короткої прози має-таки шанс більшою мірою прийти до (а не від) себе і глибше усвідомити ті тонкі й тремкі речі, котрі, зазвичай, ледь видимою павутинкою огортають і бережуть-тримають у цілісності наші душі на тій межі, за котрою вони вже можуть… незворотньо розсипатися, не витримавши болю випробувань.
Героїні Роксоланиних оповідань і справді біжать навіть тоді, коли їм кажуть «йди»: «Настко, давай швидше, бо вже їх садять в машину і відправляють! Йди, попрощайся з чоловіком, йди!..
І біжить вона босоніж між трав високих і колючих, розчервонена калина, принишкла од вітру…» («Лінією на білому папері»).
Вони (героїні оповідань) озиваються з далекого минулого до нас моментами свого життя (Ольга Кобилянська, Леся Українка, Марія Урбанська), проникаючи у наше, залишаються в нас, у нашому сьогодні-завтра. І ми теж стаємо трохи Ольгою, Лесею, Марією і навіть Еммою Боварі… Бо стираються межі століть, межі реального й вигаданого, а центром осягнення стає жінка зі своїм світо(с)прийняттям. «…нам потрібні свідки наших спогадів, або хоча б ті, що зможуть прийняти на себе всю цю колючу лавину нашої пам’яті» («Етель») – тут не лише про пам’ять і зафіксовані моменти минулого… Тут про те, що є ті, котрі «не знатимуть ніколи, як це – падати і розбиватися…»
«Одного дня чи ночі все може зникнути. Вкриється димом, ржею, кров’ю, попелом, туманом… Біжи!… Порожні мапи лякають пусткою. Які вони, ці пункти призначення? Десь посеред дороги почуття вини виламує двері у твою свідомість. А як же…? А що, коли…? Мовчи, дівчинко… Зціпивши зуби, стиснувши біль в кулаки, заплющивши очі від знемоги. Не озирайся, бо повернешся знову туди, звідки тікаєш – до Маріуполя, чи Харкова, чи Краматорська, чи Сєвєродонецька… Біжи! – навздогін кричали ті, що вчора любили її. Біжи, Еврідіко, біжи…» («Біжи, Еврідіко!») – ця кульмінаційна, як на мене, новела не випадково дала назву збірці Роксолани Жаркової. Бо нині ми справді біжимо-втікаємо від того найстрашнішого, що принесла зі собою війна. І це не лише про тікання з точки А у точку Б. Про (в)тікання від травм, спогадів, болю, страхів, сліз і страждань… Але поки що це втікання здебільшого біг по колу. Такою є наша реальність… Таким є наш час і наша (Роксоланина) Земля (перший розділ книжки узагальнено під такою назвою).
Часом од стихії землі до стихії води – один крок… Вода – другий розділ. Тут багато сонця, моря, чайок, любові, вітру, солі на засмазі й губах… Крим і Балтика… Грузія, де помирає Леся, і де, певно (точно), ще й досі живе… («Відлетіла»). Вода у потоках тих дзвінких ручаїв, що переростуть в ріку… («Здається, щойно…») і нестимуться піснями Володимира Івасюка, даруючи щасливі осягнення причетності до усього, що з ним нас в’яже: одного народу, одної землі, одної країни… тієї, куди, вірю, повернуться всі Еврідіки… Вірю ще й тому, бо останні рядки дорогої моєму серцю книжки є такими: «…кажуть, що ми повертаємося туди, де найбільше залишили себе самих».
Коментарі
Останні події
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"
- 24.04.2024|16:50У Києві стартує фестиваль "Книжкова країна"
- 24.04.2024|11:49Олена Чернінька презентує книжку "Лемберґ: мамцю, ну не плач" у Червонограді та Луцьку
- 24.04.2024|10:47"Лабораторія" влаштовує гаражний розпродаж!