Нині, коли потерпаємо від немислимої жорстокості та звірства московитів, коли надзвичайно цінна (чи й безцінна) нам підтримка польського люду, таке важливе єднання в устремліннях і намірах, утвердження спільних цінностей: духовних і культурних, братання у мислі та слові. Мабуть, ця думка видасться дещо парадоксальною, але коли людство заговорило по-різному, то, може, це був крок не до роз’єднання, а зближення? Бо передати іншими мовами те, що сказано якоюсь одною, це ж – помножити емоції, думки, настрої, не збіднивши, а таки збагативши їх, разом з тим залишивши простір для численних варіацій. На відміну від інших форм мистецтва, поезія дає різномовним тлумачам цей безмір, широчінь  і глибину. Перекладач – співавтор, не інакше, та тільки тоді, коли вдається передати не просто слова чи фрази, а живий образ, думку, настрій… У світовій літературі є поети, до інтерпретації творчости яких просто неможливо підходити по-іншому, ризикуючи не передати найголовнішого, найсокровеннішого. Серед таких, вочевидь, польська письменниця Марія Павликовська-Ясножевська (1891–1945). Недарма вважається, що вона, володіючи даром глибокої любови, створила ліричну модель сучасної жінки. Це про її художній стиль  Ярослав Івашкевич говорив, як про підсумок драматично ущільненої дії. 

Поезію  Марії Павликовської-Ясножевської з польської на українську перекладали Ліна Костенко,  Дмитро Павличко, Володимир Лучук, а також Яніна Волосецька Аль-Коні й Надія Панчук.

 Тож творчість  поетеси і драматургині міжвоєнного періоду минулого століття відома нашому читачеві. Вона – лауреатка Золотих Академічних лаврів Польської Академії Літератури, на її честь названо один із астероїдів. Український письменник, перекладач, редактор та видавець Богдан Смоляк наближає до нас цю земну і небесну поезію, запропонувавши її переспіви, «точніше – україномовні варіації численних метафор поетки, інколи творчо стиснені чи розгорнені».

До слова й до часу: у вересні 1939 року, після публікації твору «Баба-Диво», який був гострою атакою на гітлерівський тоталітаризм, Марія Павликовська-Ясножевська мусила виїхати до Франції (дорогою через Заліщики), а пізніше до Англії. Як лиш уміла й могла, заявляла про неприйняття війни, що несе  «жах, каліцтво, несправедливість, приниження, розлуку, втому…» 

Богдан Смоляк бачить поетесу «амазонкою, стріли якої і від Амура, і від Артеміди, і, либонь, від Аполлона». Він пропонує перше на наших теренах окреме видання поезій Марії Павліковської-Ясножевської  – білінгву «Поцілунки». Польською книжка побачила світ 1926 року, у перекладі – 2023-го (Львів: Простір-М). Майже сто років… Та для поезії – мить? Чи вічність? Щоб утвердити вічне… Любов, коли вона правдива й безоглядна, впізнається й через віки, так само захоплення, політ, розчарування, відчай (чотиривірш «Офелія»):

Ах, ще довго плистиму в невідь

у скляній воді, межи трав,

заки серце розірве невід:

не кохав!..

У перекладі Богдан Смоляк скорочує останній рядок, досягаючи експресивності вислову, бо й справді, яких ще треба слів після болючого прозріння? І такий приклад непоодинокий. 

Перекладач може змінити кількість складів чи схему римування, проте дбає про головне: пульсацію строфи, виразність образу, свіжість інтонації,  точність метафори. Можна як завгодно ставитися до римування, та якщо воно є в оригіналі, то й у перекладі, мабуть, бажане. Втім, кожен вільний вибрати для себе прийнятніший варіант тлумачення. Для порівняння: вірш «Любов» Марії Павликовської-Ясножевської в інтерпретації двох поетів.

Вже з місяць тебе не бачила.

І нічого. Лиш, може, зблідла,

стала трохи оспала, трохи мовчазніша,

та, прецінь, можливе життя без повітря! 

(Переклав Володимир Лучук)

Майже місяць тебе не бачила.

І нічого. Хіба що блідава,

трохи сонна, тиха й вибачлива.

Без повітря собою стала! 

(Переклав Богдан Смоляк)

Перший – текстово ближчий до оригіналу. Другий (кажу про своє сприйняття) – одразу запам’ятовується й лягає на душу.

Саме тут можна було б порозмислити про передачу світу жіночих чуттів чоловічим розумом та рукою. Перекладач зізнається, що художні особливості творів польської поетеси заохочують його й до власного поезієписання. Тож «хвилі стихійної чуттєвості жіночої душі» не порушують, а, навпаки, дотворюють ту гармонію, без якої немислиме мистецтво поетичне і перекладацьке.

Щодо ілюстрацій, то частина з них – оригінальні малюнки Богдана Смоляка. Явище унікальне. Квіти і натюрморти, затримуючи погляд, спонукають чи перечитати строфу, чи зачудуватися колористичними знахідками митця… Вірші Марії Павликовської-Ясножевської  польською у книзі проілюстровані чорно-білою графікою Анни Творковської-Баранкевич. І це теж видається гармонійним, схиляє до роздумів про час і вічність, неповторність кожної минущої миті. 

Ця небуденна книжка, від задуму до виходу у світ підтримувана, як бачимо, письменником і видавцем Олександром Масляником та доктором філології Миколою Зимомрею, здатна стати поетичним читанням «на щодень».