Істини, закладені у творах сучасного українського поета Олександра Козинця, — це прояв його тісного взаємозв’язку з вищими силами. Вони є невід’ємною частиною життя, адже постійно знаходяться у фокусі почуттів та думок. 

Світ побудований на лаконізмі, який постійно робить розгалуження у часі й просторі, формуючи загальну систему сприйняття. В Олександра вона виходить за рамки звичайного й перебуває на вищому теологічному рівні. Автор заглиблений у роздуми про Бога і персоніфікує Його. Це чітко прослідковується у збірках «Води Божого океану» та «Землі Божого саду». Верлібри переходять один в одного та доповнюють розуміння глибини, котра трансформується у прагнення зберегти невід’ємне, те, що об’єднує людей всього світу. «У вільній формі було простіше донести думки. Й навіть лаконічні речення діалогів — підкреслення того, що істини небагатослівні», — пише автор і робить акцент на внутрішній візуалізації.

Реальність підштовхує до самозаглиблення й пошуку відповідей на питання, які б розставили акценти на подієвості, спираючись на минуле, щоб передбачити майбутнє. Саме тому так часто у верлібрах зустрічаються речення - провісники змін: «і побачу я у ваших очах // не страх та відчай // а сльози радості й гордості // весь світ вам згодом скаже // що пишається вами»; «тому не бійтеся // коли двигтітиме земля // коли гори зсуватимуться // в серце морів // я був і є вашою охороною // я був і буду // світлом цього світу». 

Неминучість трансформацій, які зроблять людей іншими, лежить в основі вищезазначених книг. Початок війни в Україні — це початок нового сприйняття дійсності і вкотре — повернення людства до Бога. Тільки у Ньому — спасіння, а отже — життя вічне. І хоч у передмові до збірки «Води Божого океану» письменник наголошує, що «не мав на меті написати збірку релігійних віршів», бо для нього «релігійність та духовність — поняття хоч і близькі, але не тотожні», все ж помітний зв’язок із релігією, яка надихає бути ближчими до Спасителя. І це робить автора сильнішим та впевненішим у своїх висловлюваннях. У нього з’являється сміливість писати від Бога, Божої Матері, Янголів. Ці бесіди є своєрідним трактуванням біблійних настанов і тверджень, правда, в сучасному опоетизованому вигляді: «не бійся злив і повеней // які бачив уві сні // я ж маю оновити простір // от і показую тобі // сину мій // як через води свої // перекодовую інформацію // для щастя миру // кохання й добра».

Вода… Земля… Простір… До них в Олександра Козинця особливе ставлення. Це те, що гуртує й підносить до небачених висот. Звідси сходить просвітлення у душі людей. «…у тебе душа — сад // тому дбай про те // щоб жоден клаптик землі // не залежався у душі́». 

Вода духовна очищає серця. Вона «бачить» більше, ніж будь-хто на землі сущий. До неї повертаємося, щоб вдосконалитися. Вода не запитує, хто ми. Вона проникає у наше «Я», щоб воскресити почуття й адаптувати їх до реальності. Вона є провідником земель Божого саду. 

Голос Творця спрямовує до дій, які формують новий світогляд і нове бачення життєстійкості. Потрібно бути твердими у своїх рішеннях, щоб стати ближчими до Земель: «зараз важливо // біле називати білим // а чорне чорним // зрадників зрадниками // війну війною // а не конфліктом...», «прийшов час // говорити правду // бути категоричним // щодо зла й агресії // але при тому // показувати світові // нагість та світло душ». 

Олександр Козинець намагається наблизити нас до світла. У його творах немає ідеалізації понять, лише обґрунтування і спрямування до істин. І хоч книги поділені на окремі верлібри, вони пов’язані між собою. Думки продовжують одна одну, бо немає вичерпності там, де є взаємопов’язаність. 

добре, якщо кожен

хто зараз про це читає

зустріне ті часи в тілі

яке теж поступово зміниться

під впливом духовних законів