Бо насправді читачі самі ніколи не знають, які книжки їм потрібні. Звичайно, я не говорю про тих, чиєю професією є читання книжок. Повірте, це нещасні люди. Я також належу до таких. Спочатку все виглядає чудово – спершу читаєш, потім пишеш про те, що прочитав, а потім тобі за це ще й гроші платять. Але з часом це перетворюються на відвертий жах. Для того, щоб постійно «бути в тонусі», потрібно читати майже все, що стосується твоєї спеціалізації та ще й до суміжних дисциплін. Також класичну літературу (усю – українську й світову), щоб не виглядати неосвіченою, і ще сучасну літературу (також бажано усю досяжну), щоб не опинитися поза контекстом. І так далі… Але в однин прекрасний день книжки перетворюються на дамоклів меч фаху. І починаєш розуміти, що далі так не можеш. І що сумно, за жодних обставин тобі не рекомендовано, ба навіть заборонено, читати комікси, бабське чтиво, всіляку містику та жовту пресу, бо тоді, коли про це хтось, не дай Боже дізнається, твоїй репутації «освіченого інтелектуала» - «повний капець».

Однозначно, книжки потребують нормальних читачів. Адже коли їм трапляється якийсь фанатик, який прагне будь-що вичитати поміж рядками прихований зміcт, то біди з ними потім не оберешся. Можуть і весь тираж заборонити, або й спалити. Таке вже не раз було. Також книжки не люблять повчати. Ніколи не відомо, які висновки може зробити надмірно сумлінний читач, і які потім наслідки будуть з цих же висновків. Наприклад, ще якась неприкольна революція.

Книжки не терплять експертів, які лише за змістом та короткою анотацією готові винести вирок геть усьому, що у них написано. Хоча самі експерти цих книжок майже ніколи не читають.

Але всі книжки завжди чекають на свого читача. Вони випильновують його з поличок супермаркетів та книжкових бутиків, загашників бібліотек та букіністських звалищ. Вони ніколи не будуть намагатися сподобатися читачеві, якого не потребуть. Занудять на перших же сторінках. І це правило працює для всіх без винятку.

Особисто я страшенно люблю ритися у коробках з книжками на яких написано великими буквами «РОЗПРОДАЖ». Відчуття ульотні. Чітко розумієш, що за жодні гроші у світі не побачиш тут Ніцше, чи, скажімо, Шпенглера. Ти можеш заночувати біля цієї коробки, але там не буде останньої суперкрутої монографії гарвардського професора з основ конфліктології чи мусульманської культури. Ти можеш навіть виконати ритуальний танець довкола цієї коробки, але від того там не з’являться Данте або Хвильовий…

Зате у мене є всі шанси знайти там «Українсько-шведський розмовник. Скорочена версія для самотніх жінок-туристів Швецією». Там також можна виявити надзвичайно цінний трактат «Дієти на всі випадки життя». А ще безліч обдертих жіночих любовних романів з малозрозумілими, але від того не менш спокусливими малюнками на титульних сторінках. Напівоголені красуні в міцних обіймах загорілих мачо. Романтичні дівчата під вогнями Ейфелевої вежі. Палкі погляди чоловічих очей, які горять неприроднім вогнем чи то від пристрасті, чи то від щойно прийнятого екстазі. Але яка різниця!

Я вибираю ці книжечки простих штампованих сюжетів, щоб потім цілий вечір з насолодою їх читати. Зануритися у неймовірну любовну історію, яка в моєму житті, сповненому дисертацій, наукових «збіговиськ» та мистецьких тусівок, спілкування з дуже розумними і «важливими» людьми, основами конфліктології та політриторики очевидно й не трапиться. Але все ж таки – я така вдячна цим книжками за те, що вони скромно існують поруч з іншими – розумними, цікавими, важливими, оригінальними і т. д. Бо якщо останні дають мені певність у завтрішньому дні, то ці маленькі, скромні, дозволять мені не задихнутися від надміру логіки, розуму та цинізму цього «завтрішнього дня». І саме такого читача як я потребують ці маленькі книжечки – нерозважного, відважного, вірного, вдячного.

Зрештою, такого читача потребує кожна книжка – небайдужого до неї. Коли ти береш її з бажанням познайомитися з іншим світом (науковим, художнім, паралельним, віртуальним), і в тебе не має на неї жодного іншого рефлексу, окрім щирого захоплення.