Я чесно відповідала, а деякі питання ігнорувала – навмисно задивлялася в якусь книжку і робила вигляд, що не почула.

Достатньо було, що ці жіночки знали про мої літературні смаки і щоразу, коли я приходила, урочисто вручали мені стосик казок народів світу: білоруські, польські, італійські... Я поринала в книгу, дочитуючи її до кінця майже за кілька днів, якої б товщини вона не була, будь-де: відвідуючи з мамою пари механіки в університеті, говорячи з подружкою по телефону, замість уроків і розваг, забивши на домашню роботу.

Я заглиблювалася у ці дивовижні світи, такі подібні і водночас несхожі на мій – з бабусиними розповідями, дідусевими небилицями, батьківськими спогадами. Минав час – бібліотекарки змінилися, але так само називають мене на ім’я і знають літературні вподобання, зустрічаючи мене, щоправда, не казками, а літературою дорослішою.

Казок мені вистачає і в житті. Все частіше бачу казкову дійсність, часом спотворену, мовби дивлюся в чудесне дзеркало троля. І вся ця реальність про дітей, яких заводять до лісу й полишають напризволяще, бо вони (а) – завинили чимось перед мачухою і (б) – їх немає чим прогодувати. Про правду, яка частенько сліпне і потім дивним дивом перемагає кривду. Про диявола і бідного чоловіка, якого одуром змушують віддати найдорожче, що він має. Про захисника бідних, який у кожної народності носить своє наймення, носить національний одяг і володіє автентично-справедливим характером. Тітоньки-феї, які, допомагаючи своїм родичам, лишаються без винагороди. І вистачає у тих казках і див – діти, якими ніхто не займався – виростають прекрасними і хорошими людьми.

Можливо, для епохи зародження художньої літератури як такої це було й неважливо, але опісля переворотних відкриттів педагогіки й психології утямити собі не можемо, як це не виховувати дитину – вона ж бо усе всотує. І в цьому контексті розглядаю сімейні інститути Європи, коли народжувати дітей там наважуються у тому віці, щоб не зашкодити своїй кар’єрі та інтересам. Пара вже твердо стоїть на ногах, має чим заплатити за навчання дитини, одягти її і приділити стільки часу особисто або найнявши няньку, щоби вона виросла хорошою і розумною особистістю з правильними орієнтирами. Але все відносно. Так само як відносно і в Україні.

Нещодавно я зрозуміла, як трапилося, що для великої кількості мешканців Західної України національна гідність – не пустий звук, задля струсу повітря. І справа не тільки в мові, якою вони говорять. Справа у вихованні. Точніше, у вихованні традицією.

Як дитина урбану, маю повне право стверджувати, що знала про деякі речі суто з розповідей і книжок (тих самих, узятих у бібліотеці). Я мала вишиванку, але не відчувала її краси. Я пам’ятала про дивовижні свята Купала, чула про обряди Різдва, навіть молитву досі знаю одну-єдину. Я не куштувала на смак багатьох національних страв, не слухала оповіді біля вогнища про русалок та перелесників і завжди мріяла сходити в ліс. У моєму місті архітектура, переважно, сталінської доби, велика кількість підприємств, стрімкий потік життя та інвестицій, але, попри все те, чудесні люди. І я навіть не сумніваюся, що ці люди колись їздили до бабусь у село, де виховувалися самою природою та народними мудрощами, вірять не стільки в релігію, стільки в зцілюючу і підтримуючу вищу силу. І головне, багато подорожують, особливо в межах України, маючи можливість знайомитися з тим, від чого нас, городян, було відірвано.

Надихатися усім тим, частіше вдягати спідницю замість штанів, позичаючи силу в землі, в яку вірили наші предки, і дихати повітрям – цілющим і лікувальним, будувати містки між культурами та літературами, розуміючи скільки всього нам дало місто і скільки забрало, збавивши головного – гармонії, без якої неможливо до кінця відчути все те, що змушує тебе пишатися цією прекрасною країною і мужніми людьми. І після повернення, довго не маючи змоги бути там, до чого прикипіли серцем, лишається тільки відкрити книгу, взяту в знайомих бібліотекарок, які переважно бачать далі, ніж дозволяють їхні товстезні лінзи, і виховуватися, виховуватися, виховуватися, шукаючи ідеальну формулу співжиття із цим світом.