Re: цензії

27.06.2025|Ірина Фотуйма
"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
26.06.2025|Михайло Жайворон
Житомирський текст Петра Білоуса
25.06.2025|Віктор Вербич
Про що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
25.06.2025|Ігор Зіньчук
Бажання вижити
22.06.2025|Володимир Даниленко
Казка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
17.06.2025|Ігор Чорний
Обгорнена сумом смертельним душа моя
13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника
Звичайний читач, який став незвичайним поетом
12.06.2025|Ігор Зіньчук
«Європейський міст» для України
07.06.2025|Ігор Чорний
Сни під час пандемії
03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Каміння не мовчить: контур герменевтики
Головна\Авторська колонка\Вірші Миколи Воробйова

Авторська колонка

07.02.2023|16:51|Ярослав Орос

Вірші Миколи Воробйова

З такими п’яницями ще спробуй справитись. Станіславом Вишенським і Миколою Воробйовим. П’ють, як один не всебе.

Стасик – мудрує, а Миколі пофік.

Утрьох, пригадую, допились до того, що з мого дому Вишинський чкурнув по-англійськи, а Коля по дорозі загубив свої штани. Вранці Воробйов телефонує мені: «Я голий і босий...»

Ох, за що люблю і Стасика ще й живого Колю.

Поезія... Висока поезія красного письменства!



коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери