Re: цензії

Творення популярної літератури, зокрема – детективної, в Україні не є індустрією, а лише справою ентузіастів-камікадзе. Робиться для чого завгодно, окрім заробітку. В цих умовах поява вже третього детективу В`ячеслава Васильченка про сищика-філолога Лисицю свідчить не так про прибутковість писання, як про послідовність автора.

До того ж «FaкiR» – приквел. Тобто, історія, котра розповідає про події, котрі пережив уже відомий головний герой з попередніх романів набагато раніше. Оповідає про часи, коли муж іще був хлопчиком. Нехай сам автор каже, що почав писати даний твір давно, а видати вдалося лише тепер – все одно маємо повноцінний приквел в країні без індустрії та невеликої кількості ремісників у письменницькому цеху.

До такого виверту вдаються автори у всіх країнах, де жанрова література розвинена як індустрія. Варто озирнутися на витоки й згадати хоча б «Першу справу Холмса» Артура Конан Дойла – оповідання написане значно пізніше за ті, де перед нами постає готовий детектив із Бейкер-стріт. Або – «Першу справу Мегре» Жоржа Сіменона, котрий був аж ніяк не прем’єрою циклу з 80-ти романів про паризького комісара, якому потім поставили пам`ятник. Чи інший цикл, сучасніший – романи американця Стівена Хантера про снайпера-віртуоза Боба Лі Сваггера: про те, як він ступив на стежку війни, автор вирішив написати через десять років після того, як герой сформувався і вже був особливо небезпечним для поганих хлопців, особливо – з КДБ та ГРУ. Цикл про його батька, теж снайпера Ерла, письменник узагалі розпочав із роману, в якому герой гине від бандитської кулі. А потім повернувся до часів його молодості. А після «Мовчання ягнят» та «Ганнібала» Томас Гарріс написав «Ганнібал. Сходження» - про те, як і чому Ганнібал Лектер став людожером.

З російських авторів варто згадати приквел Бориса Акуніна «Алмазна колісниця» - про те, як Ераст Фандорін у Японії опановував мистецтво ніндзюцу. На той час було написано вже 9 творів циклу про мужніння цього персонажа. Також практикували приквели Анна й Петро Владимирські. Тепер - «FaкiR»Вячеслава Васильченка.

… Початок 1990-х років. Молодий філолог Богдан Лисиця, знайомий автору та постійним його читачам з романів «Дворушники» та «Притулок для прудкого біса», вирушає туди, куди часто вирушали українські філологи в 1990-х роках: на грецький острів Авгі в Егейському морі. Там наш земляк-мовознавець вирішив просто відпочити, переживши розрив із коханою. У дорогому пансіонаті володар кількох мільйонів купонів (цього в тексті нема, але в такі гроші отримували на зарплату українські громадяни – А.К.) знайомиться з іноземним поетом Марком Тейлором.

Як водиться в детективах, незабаром у пансіонаті, котрий, повторюся, з усіх боків оточений водою, трапляється спершу пограбування доньки доларового мільйонера, а потім – загадкове вбивство невідомого чоловіка. Звичайно ж, двоє героїв – український мовознавець та англомовний поет, беруть справу під свій контроль та вираховують убивцю. Ставши ледь не єдиними знавцями мови в світі, котрі ще й вправно застосовують логіку та раціональне мислення. «А ви, містере Богдан, – почав Тейлор, коли знову опинились у 213 номері, – у ролі полісмена зовсім непогано виступили. І фрази, і дії – ну точнісінько тобі крутий мен із Скотленд-Ярду». Втім, Лисиця перед романо-германським вчився на юридичному, тож за першою освітою, можна сказати, сищик.

Проте не варто поспіхом закидати новому роману Васильченка досить умовний, відірваний від українських реалій сюжет, хай і з дотриманням усіх вимог до детективного жанру. Насправді це досить цінний твір. Насамперед – тим, що сам автор цілком свідомий: розважається сам у вільний від роботи час. Та розважає всякого, хто розваги потребує. Взагалі детективна творчість Васильченка цілковито не претензійна. Він не постає сам перед собою живим класиком, і це імпонує читачам – вони написали вже не один схвальний відгук. А літературна мова всіх без винятку персонажів, котра дратує в попередніх романах, тут логічно виправдана. Адже спілкування відбувається в реалі іноземними мовами, переважно англійською, тож усе написане – лише грамотний літературний переклад. Де припустимий мовний пуризм.

Нарешті, «FaкiR» - класичний детектив. Від до міліметра наслідує традицію «золотого віку» детективу, який передував приходу «крутого» роману. Окрема територія, де підозра падає на кожного. Всі аристократи, навіть убивця. Екзотична зброя (у арсеналі – арбалет) чи нетрадиційний спосіб її застосування: «Поранено Земекіса…З пістолета, прив’язаного до дерева, коли містер Земекіс уранці пробігав парком». Принципове уникнення сцен насильства та жорстокості, відсутність соціальних мотивів, стерильність самої загадки – все це миле серцю фанатам Агати Крісті чи Ф.Д.Джеймс. Класика, котра не шокує сюрпризами, нагадує про часи стабільності й заколисує біля затишного каміну.

Оцінка****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику