Re: цензії

«Страшна картина виникла перед очима усіх присутніх: до залізного бильця ліжка була прив`язана саморобна мотузка, сплетена із порваного на смужки простирадла. Вона тягнулася вниз, охоплювала шию хлопця». У такому вигляді офіцери Розвідчої управи, яка діяла при армії Директорії, знаходять перший в цій історії труп. Убито козака, який охороняв приміщення, з якого викрали кліше для друку 250-гривневої купюри. Останнім, хто заходив до пораненого козака в палату, був офіцер, який назвався Марком Шведом.

Зав`язка дебютного роману Лори Підгірної «Червона Офелія» трохи перегукується зі «Статським радником» Бориса Акуніна. Хто пам`ятає, вбивця, який підсів у вагон, аби виконати вирок та покарати генерала-садиста, назвався прізвищем Ераста Фандоріна, наскрізного героя циклу ретродетективів, котрі зробили цього автора «номером один». Проте у зверненні до читачів, яким відривається «Чорна Офелія», авторка чітко окреслює пріоритети: не російський Фандорін, а британський Джеймс Бонд чи/та американський Капітан Америка. Таким вона бачить свого героя Марка Шведа, і пропонований роман – лише перший з циклу його пригод.

Окрім того, що маємо нове ім`я в українському детективі й загалом – масовій літературі, «Червона Офелія» неодмінно зацікавить тематикою, часом та місцем дії. 1919 рік, Кам`янець-Подільський у статусі української столиці. Ані цей період, ані це популярне й знакове для нашої країни місто дотепер у літературі не згадувалося. Якщо, звісно, не зважати на «Стару фортецю» Володимира Беляєва, так само кам`янчанина, написану 1938 року й екранізовану на початку 1970-х. Зважаючи на рік, зміст роману можна зрозуміти навіть тим, хто його не читав. Звичайно, петлюрівці показані там ворогами, а радянська влада – манною з неба й порятунком для міста. В якому у вказаний період тільки те й робили, що полювали на більшовиків та страчували їх.

Як не дивно, але своїм романом Лора Підгірна це підтверджує. Як будь-яка українська столиця хоч у мирний, хоч у воєнний час, Кам`янець зразка 1919-го року буквально кишів більшовицькою, читай – російською агентурою. І молодий український шляхтич Марк Швед, котрий вижив у бою під Крутами та бачив смерть зблизька, має завдання знайти викрадене кліше й викрити ворожих шпигунів.

Сліди ведуть у місцевий драматичний театр. Адже раніше контррозвідка перехоплює дивні послання, ключем до яких є сонети Шекспіра. У процесі Марко закохується в приму Олесю Біличенко, через що назавжди свариться з кращим другом Костем Чорницьким. Тим часом театр вирушає на гастролі ближче до лінії фронту, і Марко має всі підстави підозрювати – саме так російські шпигуни збираються вивезти кліше з території, контрольованої молодою, хисткою, але все ж українською владою.

Говорячи про «Чорну Офелію», пропоную опустити закиди в бік авторки на кшталт «ага, я знав відразу» чи «там і так усе ясно». Натомість слід поставити «плюс» за втілення в формі художнього твору, зокрема – детективного роману, періоду нашої історії, який, повторюся, дотепер не згадувався письменниками взагалі. Враховуючи, що пані Підгірна – історик за фахом, маємо, крім власне роману, також своєрідну екскурсію як Кам`янцем, так і загалом – Поділлям того часу. Коли йдеться про деталі, реалії, описи звичаїв та побуту станом на 1919-й рік, цьому віриш поза сумнівом.

Інша річ – сам твір. Можливо, Джеймс Бонд і Капітан Америка якось проявляться в Маркові Шведу надалі. У першому романі він здебільшого Ромео. Мелодраматичній складовій приділяється забагато як для детективу про пошук шпигунського кубла уваги. Місцями любовна лінія навіть гальмує оповідь, й перехід від мелодрами до детективу в окремих місцях виглядає дещо примусовим. Для порівняння, велику сцену підготовки та проведення спіритичного сеансу теж можна вважати повільною, аби вона не завершилася яскраво, драматично й навіть моторошно. А свої супергеройські якості Марко проявляє аж під фінал – тут є і гонитва, і стрілянина, і навіть борсання в холодній воді. Проте для заявки на когось на кшталт Бонда цього, як на мене, замало.

Окремо слід згадати про реальних історичних персонажів, вкраплених у сюжет. Без них ретро лишилося б ретро, не набуваючи ознак історичного твору. Тут з`являються Симон Петлюра, Юрій Коцюбинський, згадується всує скандальний і практично невідомий українцям персонаж – російський князь Мещерський, покровитель театральних муз й за сумісництвом агент впливу (кому цікаво більше, спробуйте прочитати не актуальне зараз «Горіння» Юліана Семенова). Також – один відомий український поет, якого втаємничені розгадають відразу, за написаними рядками, хоч авторка й не назве його імені та прізвища до фіналу.

Все це разом складає оригінальну й цікаву пропозицію шанувальникам української жанрової прози. Й дає надію, що деякі сюжетні огріхи з часом та в процесі виправляться. Бо забагато нових українських героїв не буває.

Оцінка****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.