Жанр: трилер

Його привезли в психіатричну лікарню непритомного та в гідрокостюмі. Хто він – невідомо, тому новому пацієнтові дають прізвисько Водолаз. Тут усі мають прізвиська. Санітари – Чахлий та Шрек, мешканці – Міхаель, Фідель, Бемоль. Останній дістав своє через звичку багато співати. Причому, що показово, виконує винятково українські пісні, до того ж популярні років десять-п`ятнадцять тому. Вочевидь автор знайшов спосіб занурити сюжет та героїв в питомо український контекст. Варто визнати: в дебютному романі «Листи з того світу» Сергієві Буту це вдалося краще.

Насправді Водолаза звати Антон. Принаймні, на це ім`я відгукується на початку. Молодий чоловік потрапив до психушки випадково – на відміну від інших пацієнтів. Гідрокостюм ознака професії: Антон – рятувальник на воді. Його переслідує кошмар, у галюцинаціях за ним постійно женеться сивий старий. На те є причина, і автор розповідає історію не лише Антона, а й більшості персонажів: пацієнтів, санітарів, головного лікаря Павловича. Саме він підсовує Водолазу на підпис лист, у якому той дає згоду на своє лікування. І тут маємо першу сюжетну невідповідність цього невеликого за обсягом роману.

Далі читач переміститься в закритий корпус психушки під кодовою назвою «Аляска». Звідси неможливо вийти, бо тут заліковують до смерті. Відбувається все за згодою родичів пацієнтів. Тим набридли алкоголіки й наркомани, тож вони готові платити Павловичу грубі гроші, аби психи ніколи не вийшли на волю.

Непрямо це відсилає уважного читача до «Над гніздом зозулі» Кена Кізі. Ймовірно, автор надихався й такою класикою. Проте Рендл Макмерфі потрапив в лікарню з доброї волі, бо в звичайній тюрмі симулював психічний розлад і мав пройти обстеження. Спершу дуркував, та згодом зрозумів: нові приятелі, на відміну від нього, приречені, бо від них відмовилася рідня. Тож свідомо залишився в лікарні, аби підняти бунт. Загинув же він, як на мене, випадково. Натомість герой «Аляски» не вписується в систему цінностей Павловича. Його утримування спершу в палаті, а потім – у карцері фінансових вигод нікому не приносить.

Тому автор не завдає собі труду пояснити причину. Якщо в цій лікарні не лікують, а тримають, так би мовити, комерційних пацієнтів, рятувальник Антон в клініці нікому не потрібен. Розвиток дії показує: від нього лише проблеми, бо саме Водолаз бачить, як тут знущаються над хворими, й починає зливати інформацію журналістам. Павлович лютує, санітари катують всіх, кого підозрюють, і Антонові лишається намагатися втекти з полону, в який він себе з доброї волі відправив. Спроби раз по раз виходять марними, він не здається, й це додає «Алясці» потрібної динаміки.

Проблема в іншому. На якомусь етапі автор почав плутатися між персонажами. Невеликий обсяг не рятує читача від нерозуміння, хто ж тут головний герой, чия доля має переймати більше, за кого тут вболіваєш, а чиєї особистої поразки хочеш. Звісно, в подібних історіях мають бути персонажі, котрі наділені певними функціями. Таких не бракує, навіть забагато, особливо – серед санітарів. Відтак не видно особистого поєдинку Антона не так із каральною системою, як із її головним утіленням, у цьому випадку – Павловичем. Протагоніст із антагоністом перетинаються мало. Це може бути нормою для детективу, коли злочинець прагне не стільки завадити сищику, як заховатися від нього чимдалі. Трилер – а жанр зчитується однозначно, - подібного не передбачає.

Крім того, Сергій Бут повторює типову помилку українських авторів, якої уникнув у згаданому вже дебюті «Листи з того світу». Там дія відбувалася в львівських інтер`єрах та на пізнаваній натурі. Колорит міста, як і міські легенди, додавали детективу потрібної романтики. Відмовившись у «Алясці» від романтичних таємниць та взявши курс на жорсткий реалізм, автор забув чи свідомо не захотів окреслити час та місце дії. Нічого не буде страшного, якщо таку лиховісну психушку помістити на околицю якогось українського міста біля моря чи великої водойми з реальною назвою. У європейських трилерах подібне практикують постійно. Від того на них попит більший.

Оцінка*** (+)

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                             

*  Жодної надії;                               

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                             

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                             

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                             

***** Так тримати!                             

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                         

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.