Восени у Львові ми ще сподівалися побачити його на екрані та поспілкуватися в чаті під час Форуму видавців — не склалося, бо письменник вже тоді мав проблеми зі здоров’ям. І вже не складеться ніколи.

Але у розділі „Про авторів” наприкінці кальварійської антології сучасного сербського оповідання, виданої за підтримки Міністерства культури Республіки Сербії, поряд з іменем Мілорада Павича ще стоїть у дужках одна дата. І найвідоміший (а щиро кажучи, єдиний по-справжньому відомий) сербський письменник у ролі „паротяга” збірки веде читачів у світ літератури, про яку ми знаємо дуже і дуже небагато.

До того ж, на що прозоро натякає назва та мінімалістський, але теж недвозначний дизайн обкладинки, — еротичної літератури.

Та мушу попередити: виплеканий і випробуваний на міцність своєю літературою український читач спочатку може почуватися ошуканим. Бо мудрий Павич, як і майже половина його молодших колег, мабуть, були не зовсім у курсі викличної концепції збірки. Вишукану притчу Мілорада Павича „Російський хорт” (пронизану символами міні-сімейну сагу з життя й протистояння двох поміщицьких родин) та його ж химерне оповідання „Третій” (про дівчину, її друзів, таємничого гостя, їхні сни та класику світового кінематографа) аж ніяк не вдається зарахувати до літератури „про ЦЕ”. І отак завжди.

Аби позбавити вказану категорію читачів розчарування, запевняю: аж надто еротичні твори в антології теж є. Скажімо, історія двох подружніх пар, які вирішили закріпити свою дружбу груповим сексом, не здогадуючись про фатальні наслідки („Хтось третій” Давида Аблахарі). Або майже безсюжетне, але перенасичене алюзіями з інтимного життя знаменитих пар (Гленди Джексон і Кортасара, Елоїзи й Абеляра, Мілени Єсенської та Франца Кафки тощо) оповідання „Лише для спокусниць” Любіци Арсич. Чи її ж „Саломея” (з алюзіями, зрозуміло). Чуттєва і яскрава „Ліляна в чотири пори року” Васи Павковича… одне слово, трохи є.

Однак у більшості творів ерос оповіді швидше невловимий, ніж нездоланний (хоча одне й не виключає іншого). Ці твори сподобаються тим, хто полюбляє Мопасана чи Цвейга — цілком класичні європейські новели про любов. Молода й недосвідчена заміжня жінка закохується в німецького дипломата та для листування з ним звертається за допомогою до своєї кравчині, не беручи до уваги, що жодна жінка не погодиться завжди перебувати на других ролях („Справжня адреса” Віди Огнєновича). До університетського професора приходить немолода жінка, в якій він упізнає своє колишнє кохання, і ця історія матиме продовження, бо на його курсі вчиться її дочка („Вечір напередодні свята” Михайла Пантича). Чоловік зустрічається з коханкою на квартирі її подруги, поступово переймаючись дивними почуттями до господині цього приміщення, яку ніколи не бачив („Ліфт” Єлени Ленгольд)… Героїні цих творів мають імена на кшталт Вера, Таня чи Ксенія, вони майже „наші” — але все ж таки іноземки, європейки. І гама еротичних і не тільки почуттів, які цікавлять авторів і героїв, як правило, дещо тонша й складніша, ніж, даруйте, ми звикли зустрічати у вітчизняній літературі.

Та найбільш символічним оповіданням в антології, яке за логікою і слід було б поставити „паротягом” (звісно, ім’я Мілорада Павича переважує логічні мотивації, я розумію), є „Короткий еротичний словник сербської мови” набагато менш відомого в нас письменника з дисидентським минулим Йовіци Ачина. У цьому оповіданні нездоланний ерос впритул зустрічається зі своїм вічним антагоністом — танатосом. Дивний чоловік мандрує країною, охопленою війною, це початок 1990-х, і це дуже страшно бачити очима очевидця. Серед смерті, крові і страждань він збирає слова, вислови, прислів’я та пісні з еротичним зарядом — бо якщо ніхто цього не робитиме, смерть напевне переможе. „Скажіть, якщо я помиляюсь у тому, що без „Еротичного словника” немає життя жодній мові, і нашій теж, і немає життя людям”.

Як і кожна антологія, ця книжка дуже нерівна та еклектична, проте вона доводить: „еротичний словник” у сучасній сербській літературі таки є. Можливо, саме він допоміг вижити цій країні та її літературі. І цю збірку варто перегорнути бодай задля того, аби наша обізнаність у цьому предметі не обмежувалася покійним, на жаль, класиком Мілорадом Павичем.

Яна Дубинянська