А це був 1940 рік, коли в Галичині панувала радянська окупація. Що демонстрували комуністи своїм вчинком: бажання начепити Франкові ярлик соціалістичного письменника, задобрити ще не всю заарештовану інтелігенцію чи те, що «приєднані» ними землі вони «леліють», у тому числі й українську культуру?

Заборонити тему Івана Франка радянська влада просто не могла. Надто відомий був письменник у Західній Україні і світі. А тому вони воліли продемонструвати, що теж нібито шанують талановитого письменника. Ба більше того, музей Франка у Львові був вигідний для Москви, щоб показати як радянська влада інтегрує західноукраїнський край у загальносвітовий простір. До того ж осередок львівської інтелігенції, зокрема й син Франка, Петро, давно виношували ідею про створення літературно-меморіального музею у родинному будинку.

Безумовно, що і Петра Франка, і Кирила Студинського радянська влада використала, бо їй для проведення народних зборів були потрібні відомі і впливові люди. Використовували й ім’я Івана Франка, якого за величиною таланту порівнювали з Тарасом Шевченком, каже правнук Івана Франка Петро Галущак. А «совєти» намагались створити про нього міфи, які досі живі.

«З нього робили письменника соціалістичних поглядів і це робили штучно, з нього робили атеїста і це робили штучно. Бо Іван Франко похрестив усіх дітей. У мене є метрика хрещення мого діда Петра. Ми були християнською родиною. А це знову міф, який панує донині, і досі собі дозволяють про це говорити. Франко не був атеїстом.

Його критика негативних явищ серед кліру не має ніякого стосунку до Церкви, до віри. Треба читати його твори, щоб збагнути духовність письменника. Ті, хто цікавиться, знаходить. Франка потрібно читати», – зазначив Петро Галущак.

Будинок Іванові Франку не приніс щастя

У 1900 році на околиці Львова, як її називали Софіївка (нині це престижний район міста), за невеликі заощадження Франко придбав дев’ять сотих землі і розпочав будівництво омріяного будинку. План вілли придумала дружина письменника Ольга. Це мав бути дім, такий як в історика Антоновича в Києві. Польські будівельники навмисно, за спогадами сина письменника, будували дуже недбало. Коли сім’я у жовтні 1902 року оселилась, у хаті було холодно, комини диміли на кімнати, дах затікав. А електрику до будинку провели аж 8 років після смерті Франка, у 1924 році. Умеблювання дому було скромне, як описує син Тарас, який працював директором музею, а це «залізні ліжка, прості столи, тверді крісла». Але у рідному домі Франко багато писав. Тут він творив філософську поему «Мойсей», численні поетичні збірки, наукові праці.

«Доводиться просто дивуватися, коли цей борець, поет, белетрист і публіцист знаходить ще час для серйозної наукової роботи! А тим часом це факт», – писав про Франка український письменник Михайло Коцюбинський у 1908 році. У цьому ж році Іван Франко важко захворів у віці 52 років, паралізувало обидві руки. Свої твори диктував синам, але Перша світова війна зробила  корективи у житті письменника. Синів забрали до війська, донька Анна була у родини в Києві і не змогла звідти повернутись, дружина Ольга лікувалась у шпиталі. Відтак Франко сам залишився у домі. У 1916, за кілька місяців до смерті, він надиктував заповіт, в якому усе майно і авторські права передав дітям. 28 травня 1916 Іван Франко відійшов у вічний світ.

Музей Франка відкривали двічі

У травні 1940 року радянська влада видала постанову про організацію музею. У жовтні урочисто його відкрили. Директором призначили сина Петра. Територію музею збільшили, організували експозиції. Радянська окупація дуже швидко продемонструвала своє справжнє ставлення як до творчості письменника, так і його родини, яку винищували фізично і психологічно. Перед приходом німецьких військ у Львів, 28 червня 1941 року НКВС забрали з дому сина Франка – Петра, якраз у день його народження. Досі доля Петра Франка невідома…

Під час німецької окупації музей Франка був зачинений. Працівницям дозволили вивезти усі експонати. Якийсь час у будинку письменника мешкав німецький директор фабрики мила. Він дещо переробив дім. Але звідти виселився, коли впала на подвір’я бомба. Будинок тривалий час був бездоглядний, його обкрадали. Вдруге музей Івана Франка відкрили у 1945 році, але не всі експонати вдалося повернути.

Сьогодні фонд музею налічує понад 30 тисяч експонатів, серед них є автографи письменника, особисті речі, фотографії, меблі і речі побуту родини, збірки книжок за життя і після його смерті, переклади творів шістдесятьма мовами світу. Але за роки незалежності так і не вдалося видати на державному рівні усі 100 томів творчої спадщини Івана Франка. Світ побачила лише половина видання. Іван Франко і надалі залишається непізнаний і надалі є сучасний, бо його твори не втратили  актуальності –  як про українську державність, двомовність, духовність, так і про політичні чвари. Франко був європейським письменником.

«Скрізь і завсіди у мене була одна провідна думка: служити інтересам мойого рідного народу та загальнолюдським поступовим, гуманним ідеям. Тим двом провідним зорям я, здається, не спроневірявся досі ніколи і не спроневірюся, доки мойого життя». 1913 рік. Іван Франко.
Галина Терещук