Диван, дівчина у короткій червоній сукні і камера — останній знімальний день iде повним ходом, драматично–містична історія німфоманки Марли вже майже закінчена. Короткометражка «Німфо» обіцяє привернути увагу глядача не лише пікантними сценами, а й містичним сюжетом, адже, за сценарієм, головна героїня у пік сексуальної насолоди переноситься у просторі в безвість. В основі сюжету — дівчина Марла, яка дослі­джує власну сексуальність та шукає справжнє кохання. Відтак постільних сцен у фільмі буде декілька, а різноманіття картинки включатиме любощі не лише з чоловіками, а й з жінкою.

Виконавиця головної ролі — акторка театральної компанії «Бенюк і Хостікоєв» Ганна Сирбу — свою героїню називає складною та цікавою особистістю: «Це той матеріал, через який я можу дуже багато розказати собі про себе. Для Марли це як прокляття, вона не може зав’язати міцні стосунки, адже жоден чоловік не може лишитись iз нею». До оголення у кадрі Ганна ставиться спокійно, хоч і роздягається «на камеру» вперше. Цей досвід актриса називає екстримом: «Усе залежить від естетики, для мене це кіно не про оголення».

Сценарист та режисер «Німфо» Олег Борщевський також запевняє, що еротична складова є радше засобом, а не основою фільму. «Ми не робимо акцент на любовних утіхах, головне — показати драму. Головна героїня щедра на любов, але її зникнення в невідомість саме у пік оргазму — це такий ускладнюючий фактор пошуку», — пояснює режисер. Стрічка мусить закінчитись хепі–ендом, хоч і не розкриє загадку містичних телепортацій — головна героїня, мабуть–таки, не «вилікується», а знайде спосіб жити з такими перевтіленнями.

Олег Борщевський в еротичному жанрі працює вперше. Досі глядачі його знали за кіноновелами «Рука» та «Остання ніч грудня», що ввійшли до альманаху «Закохані в Київ». Зокрема, «Рука» відзначилась за межами України — стрічка отримала нагороду на кінофестивалі «Бодега Бей» у Каліфорнії. Остання робота Борщевського також націлена на фестивальну публіку. «Ми хочемо, аби глядач побачив і поринув в інтригу. Не було на меті показати якийсь натуралізм. Глядач відчуває брак візуально гарних фільмів, тож насамперед ми хочемо зробити акцент на гарній картинці». Режисер відкидає методи «по–європейськи сухо» і «по–французьки солодко», називаючи «Німфо» «чуттєвою та трохи різкою з точки меседжу картиною». На питання, що ж таке еротика по–українськи, поки не знайшов відповіді, тому віджартовується: «Віночок — і нічого більше».

Прокатна доля фільму залишається невідомою, так само як і бюджетна. Виконавчий продюсер стрічки Микола Базанов зізнався, що коштів у 13 тисяч доларів вистачає лише на зйомку, а ось на постпродакшн необхідно шукати допомоги: «Ми збираємося вдатися до краудфандінгу (від англ. Сrowd funding, сrowd — «натовп», funding — «фінансування»). Це поширений на Заході спосіб пошуку коштів. Проект фільму розміщується онлайн, можливо, з якимось тізером, зі зверненням режисера, небайдужі люди жертвують кошти, так навіть стотисячні проекти збирали бюджет». Творці стрічки пообіцяли її українську прем’єру навесні — якщо не на широкому екрані, то хоча б у мережі.

ДО РЕЧІ
Цнота української кіноеротики

Піонером еротик–драми в Україні став Андрій Бенкендорф, що у 1993 році зняв «Декамерон» за мотивами твору Джованні Бокаччо. Через 15 років українці побачили на великому екрані історію лесбійського кохання «Сафо», яка змогла похвалитись лише гучною картинкою та не гучною касою. Режисер Олег Борщевський сам висловлює сумніви щодо розвитку еротичного сегменту у вітчизняному кіно: «Якби українська еротика досягла хоча б якогось етапу у кіно, ми б про це знали. Жанр не дуже розповсюджений, отже, для нас знімати подібну картину цікаво та вигідно».

Ганна ДАЦЮК