Увечері 10 травня 1933 року на Оперній площі у Берліні зібралися біля 70 тисяч людей. Студенти вантажівками і возиками звезли туди понад 20 тисяч книжок - серед них були твори усесвітньо відомих німецьких авторів: Генриха Манна, Ериха Марії Ремарка та Йоахіма Ринґельнаца.

Керівник націонал-соціалістичного студентського осередка Герберт Ґут´яр, котрому було лише 23 роки, виголосив ненависницьку промову. "Ми спрямували наші дії проти ненімецького духу. Я віддаю все ненімецьке вогню", - вигукував він до натовпу. А перед ним уже було море полум´я, нагодоване тисячами книжок.

Ініціаторами були студенти

Сцени на кшталт цієї 10 травня 1933 року відбувалися по всій Німеччині. В усіх університетських містах країни студенти палили книжки авторів, котрі не відповідали ідеологічним уявленням нацистів. Уже за кілька тижнів до цього студенти забирали книжки недогодних їм письменників і журналістів з публічних та наукових бібліотек. У їхньому баченні ці книжки містили "ненімецькі" думки, або ж їхні автори вважалися ворогами націонал-соціалізму. До останніх належали передусім соціалісти, пацифісти та євреї. Спротиву студентам боятися не доводилося - працівники бібліотек, як і багато професорів, терпимо ставилися до цих крадіжок, навіть якщо вони їх не підтримували.

Після захоплення влади націонал-соціалістами у січні 1933 року почалася боротьба за панування над думками німців. Починаючи з квітня 1933 року Націонал-соціалістичний союз студентів організував "Акцію проти ненімецького духу", кульмінацією якої мало стати спалення книжок 10 травня. Націонал-соціалістичне партійне керівництво участі у цьому практично не брало, студенти спланували й організували акцію самі.

Автор бачив, як горять його книжки

Спалювання книжок на Оперній площі в Берліні було центральною подією цієї акції. За допомогою радіо про неї дізналися у багатьох німецьких домівках. Багато студентів прийшли в уніформах СА та СС (штурмових та захисних загонів Націонал-соціалістичної німецької робітничої партії). Під виклики так званих "вогняних гасел" обрані студенти знову і знову кидали книжки у полум´я. Ось як лунало друге "вогняне гасло": "Проти декадансу і моральної деградації! За дисципліну і моральність у родині і державі! Я віддаю вогню твори Генриха Манна, Ернста Ґлезера і Ериха Кестнера".

Цей самий Ерих Кестнер, автор усесвітньо відомих дитячих книжок, серед яких "Еміль і детективи", також перебував тоді на Оперній площі у Берліні і був свідком цього моторошного видовища. "Я стояв перед університетом, затиснутий між студентами в уніформі СА, цвітом нації, бачив наші книжки, які летіли у мерехтливе полум´я", - написав він пізніше. Й підсумував: "Це було огидно". На спалюванні книжок були присутні й численні професори університету.

Пророцтво Гейне

Десь опівночі на площі з´явився головний промовець - Йозеф Ґеббельс, міністр пропаганди, між іншим ще й доктор германістики: "Німецькі чоловіки і жінки! Ера перебільшеного єврейського інтелектуалізму вже закінчується, і прорив німецької революції знову звільнив дорогу німецькому шляхові". Гітлер і Ґеббельс не довіряли самоорганізованій акції студентів і боялися втратити контроль над націонал-соціалістичним рухом.

Проте не лише через це Гітлер намагався з того часу стримувати своїх прибічників. Спалення книжок викликало обурення міжнародної спільноти. Американський журнал Newsweek навіть назвав його "Голокостом книжок". Поет Генрих Гейне, чиї твори студенти також спалювали того дня, написав у 1821 році: "Там, де спалюють книжки, урешті-решт спалюють і людей". Його слова жахливим чином виявилися пророчими. Лише кількома роками пізніше почалося масове вбивство євреїв, відоме сьогодні як Голокост.

Країна без поетів і мислителів

Серед німецьких інтелектуалів і митців у 1933 році дійшло до безпрецедентного Виходу. Нація, котрою за кордоном часто захоплювалися як "країною поетів і мислителів", примусила багатьох своїх талановитих співвітчизників до еміграції. Письменники Томас Манн, Ерих Марія Ремарк та Ліон Фейхтваґнер - ці та інші великі митці поступово виїздили з націонал-соціалістичної Німеччини. За кордоном деякі з них виступали проти націонал-соціалізму. Лауреат Нобелівської премії Томас Манн, чиї книжки були спалені 10 травня 1933 року, промовляв до німців під час Другої світової війни через британську радіокомпанію Бі-Бі-Сі: "Це голос застереження. Перестерегти вас - це єдина послуга, яку німець як я може для вас зробити".

Ті ж, хто не виїхав із країни, часто отримували заборону публікуватися - як, наприклад, Ерих Кестнер. У 1934 році вже понад три тисячі книжок і творів було піддано цензурі. Проте велика частина німців, серед яких і багато некритичних інтелектуалів і професорів, мовчки сприйняли спалювання книжок і цензуру. А дехто навіть вітав їх. Ще один гіркий висновок зі спалення книжок у травні 1933 року - саме студенти завзято допомагали паралізувати і насильно долучити німецький духовний світ до панівної ідеології.

Марк фон Люпке, Інна Завгородня