Автор книг: «Жива античність» (1983, 2004, 2009), «Наодинці зі словом» (1999), «Під чужою тінню» (2000), «Сивий вітер» (2002), «Лініями долі» (2003), «Студії одного вірша» (2006), поетичних збірок «Наодинці зі Львовом» (2005) та «Пригорща хвилин» (2007).

«Отож, коли ти неспроможний прочитати того,

що маєш, достатньо мати –

скільки прочитаєш»

(Сенека, «Моральні листи до Луцілія»)

До деяких книжок часто повертаюсь: вони, такі різні,  все ж тісно між собою поєднані. Читав дітям, читаю й онукам  «КАЗКУ ПРО ЗОЛОТУ РИБКУ» МИКИТИ МАГИРА («Десь над морем, над глибоким…» – вид-во «Світ дитини», Львів, 1934)  –  з її повчальною, як у стоїка Сенеки, кінцівкою: «Хто здобуде щось без трудів, / Той вдоволений не буде – / Щоб вдоволення все мати, / Треба долю здобувати» («здобувати освіту» – зі стоїчної лексики). 
Часто беру до рук  «ЛИСА МИКИТУ» ІВАНА ФРАНКА (Краків, 1941)  – видання з геніальними, як і сам текст, ілюстраціями Едварда Козака. Хто, прочитавши  останню строфу – автентичного, а не редагованого «Лиса Микити», – «відчитає» й ілюстрацію (до переможного героя, що йде заквітчаним лугом, всміхається високе сонце), той вловить у тому співзвуччі – оптимістичне: «Згинуть наші воріженьки, як роса на сонці»... У Лисі Микиті пізнаємо такого ж  хитромудрого, що брав гору над грубою силою, –  Одіссея; він же – прототип Енея;«ЕНЕЇДУ» ІВАНА КОТЛЯРЕВСЬКОГО я читав у колоритно ілюстрованому берлінському виданні (1922); не так давно зауважив: третій рядок поеми – не що інше як українська версія першого,  що в першому ж рядку Гомерової «Одіссеї», епітета, яким наділений герой цього епосу («polytropos» – удатний на всілякі виверти)… Вергіліїв Еней, наблукавшись, причалив, врешті, до побережжя Італії. 

Натхненну хвалу тому краєві у позаминулому столітті проспівав серед інших ЕДМОНДО ДЕ АМІЧІС у знаменитому«CUORE» («Серце») – перекладеному багатьма мовами світу творі, який глибоко зворушує серце і звеличує людську гідність;  у шкільні роки я читав його в інтерпретації польською Марії Конопніцької, потім – в оригіналі, італійською, навіть напам’ять знаю окремі розділи…

Про серце і про гідність – також ГОРАЦІЙ, «поет болю» (Il poeta del dolore); до речі, вибираючись на свою заміську віллу, він бере з собою для читання:  Архілоха, Платона, Менандра, Евполіда – лірика, філософа, двох комедіографів (про це – в одній із його сатир)… Далі я назвав би «ДУМКИ» БЛЕЗА ПАСКАЛЯ: як Горацій поетичним словом, так він – прозовим на найвищий п’єдестал підняв думку, в якій – «уся гідність людини»; «Сповіді» св. Августина, де філософська думка пульсує такою живою, повнозвучною латиною… Але це вже виходить поза межі п’яти…