итаю по 100 сторінок у день, не враховуючи преси, Інтернету, спеціалізованої літератури. Раніше теж читав щодня, але по 100 сторінок мінімально. Коли був в лікарні закритого типу, де я лежав 21 день, то мусив розрахувати, скільки книжок мені буде потрібно. Я залежний від читання, як наркомани від наркотику. Якщо не прочитав нічого – ломка, погане самопочуття, невмотивована агресія. Книжок на всі часи, вважаю, не існує, хай би хто зараз не згадав тут Біблію. До речі, у відповідь завжди кажу: вона не для всіх, є ще Коран і Тора. Втім, п`ять книжок, без яких складно жити, назвати можу.

ЯРОСЛАВ ГАШЕК. «ПРИГОДИ БРАВОГО ВОЯКА ШВЕЙКА». Обов`язково українською мовою. Це навіть правила гарного тону при читанні Швейка. В Росії, до речі, його не перевидають. Російською, при всій повазі до перекладачів, він не смішний. Втрачена гашеківська автентика - все ж таки роман антимілітарний, чого росіяни собі дозволити не можуть. Плюс поручник Лукаш, який пошепки говорить: «Будьмо чехами, я теж чех», а вголос – на «общєпонятном», тобто - німецькою. Українцям тепер бракує здорового глузду Йозефа Швейка: ідіот – єдина нормальна людина в країні абсурду. А постійне пияцтво – єдиний спосіб зберегти тверезий розум.

ЧАРЛЗ БУКОВСЬКІ. ПРАКТИЧНО ВСЕ. Що б не написав Бук, як би не називалася книга, ви будете читати чергову історію про внутрішній світ самого письменника, облущену від занудних інтелігентських рефлексій. Секс, алкоголь, цигарки, творчість, свобода – про це він пише в кожному творі, незалежно від того, мала це форма, як у «Нотатках старого козла», чи велика, як у «Жінках» або «Фактотумі». Якщо вилучити з цього переліку цигарки, світогляд Буковські та набір цінностей тотожні моїм. Але іноді навіть шкодую, що не курю...

Ю НЕСБЕ. «ЛЕОПАРД». Взагалі краще починати цикл детективів про Гаррі Голе від самого початку – з роману «Кажан», який є українською. Бо так краще зрозуміти ідеї «Леопарда». А вони виходять далеко за рамки детективного роману, знову показуючи нам вільну людину в вільній країні, котра є не заручником Системи, з якої хоче піти, але заручником своєї роботи, яку хоче виконати і зробити добре. В цьому перегукується з «Головою професора Доуеля» радянського фантаста Беляєва: відрізана голова вченого починає допомагати злочинцю втілювати злі наміри, бо не хоче прийняти непрофесійної роботи навіть у такому форматі.

СЕРГІЙ ДОВЛАТОВ. «КОМПРОМІС». Загалом бажано прочитати всього Довлатова, бо він дозволив публікувати не так багато: решта була поденщиною, створеною для заробітку, бо писав Довлатов щодня, це був його хліб. Важливість «Компромісу» – в тому, що з описаних часів – 1970-ті роки – нічого довкола нас не змінилося. Але жити й працювати треба. Причому чим буквальніше втілюєш довколишній маразм, тим швидше він, доведений до абсурду, зруйнується. Книга не лише про журналістику: безглузду роботу робить щодня кожен із нас.

МИКОЛА ГОГОЛЬ. «ВІЙ». Вважаю Гоголя українським письменником, готовий стрілятися з кожним, хто попри все прагне віддати його постать Росії. Дуже ми щедрі – розкидаємося такими, як Гоголь. «Вій» – ідеальний український формат, а російська мова твору це парадоксальним чином підкреслює. Поруч із «Доктором Джекілом та містером Гайдом» Стівенсона гоголівський «Вій» клонований та трансформований у безліч аналогів, вплинувши на світові літератури та навіть кінематограф.