Re: цензії
- 08.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськСвітлойменність
- 05.11.2025|Віктор ВербичКоли життя і як пейзаж, і як смерть
- 04.11.2025|Дана ПінчевськаГаличани та духи мертвих: історія одного порозуміння
- 04.11.2025|Надія Гаврилюк“Перетворює затамування на захват”: поезія Богуслава Поляка
- 03.11.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськІспит на справжність
- 02.11.2025|Богдан СмолякЗахисник Істин
- 31.10.2025|Володимир Краснодемський, журналіст, Лозанна, ШвейцаріяЯк змосковлювали ментальність українців
- 30.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськХудожній простір поезії Мирослава Аронця
- 27.10.2025|Ігор ЧорнийПекло в раю
- 20.10.2025|Оксана Акіменко. ПроКниги. Що почитати?Котел, в якому вариться зілля
Видавничі новинки
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
"У доносах в ЦК партії і КГБ писали, що розбещую дітей своїми книжками"
— Легше жити на світі, коли є такі люди.
Це один із найсонячніших дитячих письменників. Він усіх так і називав: сонечко, — каже видавець Іван Малкович про письменника Всеволода Нестайка.
Він помер 16 серпня в Києві на 85 році життя. Його трилогію "Тореадори з Васюківки" нині вивчають у школі. А на казках-повістях "Незнайомка з країни сонячних зайчиків", "Чудеса в Гарбузянах", казці-повісті "Пригоди в лісовій школі" виросло не одне покоління українців.
— Народився я у Бердичеві, мій батько був на Галичині січовим стрільцем. Його розстріляли 1933-го, коли мені було всього 3 роки, — розповідав Всеволод Зиновійович 2011-го.
Він зустрів тоді в коридорі своєї квартири в центрі Києва. Був одягнений по-домашньому, у светрі, але з-під коміра вибивалася білосніжка сорочка. Письменник дивився вбік і озирнувся тільки на звук мого голосу. Зрозуміла: він не бачить. Ми сіли за круглий стіл. Господар відповідав на запитання, або розповідав, що йому хотілося, дивлячись перед собою величезними карими очима.
— Мій прадід із роду по матері був кріпаком у Тадея Рильського — батька відомого поета. Я Максимові Тадейовичу про це ніколи не говорив, бо йому, мабуть, було би неприємно.
Мати Всеволода Зиновійовича вчителювала, вдома розмовляли російською. Але сина віддала в українську школу: бо має знати мову батька. Під час Голодомору родина виїхала до Києва — там вижити було легше.
— Змалку я дуже хворів, мама залишала мене вдома самого. Замість плакати, населяв самотність веселими істотами й вигадував дивовижні пригоди. Я хотів стати капітаном або художником, але з дитинства бачив погано. Перше оповідання про мисливця на тигрів написав у 8 років. А коли став по-справжньому дорослим, страшенно захотілося повернутися в дитинство: догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був один — стати дитячим письменником. Ще 1956-го надрукували "Шурка і Шурко", потім — "Країну сонячних зайчиків", а 1964-го вийшла перша частина "Тореадорів із Васюківки".
Я простягла своїх "Тореадорів", 1980 року випуску. Всеволод Зиновійович підписав стоячи, навмання, тому напис вийшов навскіс.
— "Тореадорів" я писав вечорами на роботі, у видавництві "Веселка". Бо вдома була комунальна квартира. В одній кімнаті — я, дружина, донька, мама. У нас і стола письмового не було. Вже не кажу про холодильник і телевізор. І якось жили, — сміється. — Для "Тореадорів" брав відпустку у Будинок творчості в Кончі-Заспі. Тягнув із собою друкарську машинку. Бажан гуляє алеями, а я пишу-пишу. Не хочу згадувати прізвища письменника, який доносив на мене в ЦК партії і КГБ. Мовляв, розбещую дітей своїми книжками. Мої герої, бачте, не радянські діти, бо закохуються, отримують двійки, провалюють екзамени.
Із 1957-го по 1987 роки Всеволод Нестайко завідував редакцією молодшого шкільного віку у видавництві "Веселка".
— Ми працювали разом 14 років, — згадує колишня редакторка Ольга Яренійчук, 69 років. — Робота наша потребувала великого зосередження, треба було кожну кому відчути. Тому старалися працювати, коли Нестайка не було. Бо, як він приходив, стіни і двері здригалися від сміху. Був людиною веселої вдачі, міг балакати з будь-яким сільським дядьком по півдня, записував за ним діалектичні словечка. Думаю, що й сюжети черпав. У ті часи за політичний анекдот могли запросто посадити. А в нас у редакції вони звучали. Розказував нам, що нині найталановитіший письменник — Григір Тютюнник. І ми запрошували Григора, зачиняли вікна й двері, і він читав напам´ять свої твори. Ми заклякали.
Нестайко казав, що набагато легше писати трагічне й сумне, а важко — смішне: "Для дітей треба писати весело. І щоб читала дитина книжку, не відриваючись. А якщо покине і піде грати у футбол, — нецікава книжка". Я на своїх дітях і чужих переконувалася, що російськомовні починали захоплюватися українською з "Тореадорів". Листи у "Веселку" приходили тоннами. Нікому так багато не писали, як Нестайкові. Пам´ятаю лист однієї мами: "Я лежала больная и не вставала. Сын начал читать "Тореадоры из Васюковки" и я выздоровела". Були критики, які закидали, що в його книгах є і суржик, і русизми. Але Нестайко хотів мову героїв наблизити до розмовної. Поки він почувався краще, ходив у "Веселку". Вже не бачив, але впізнавав нас по голосу. Знаю, що пережив мікроінфаркти.
— Якось Нестайко мені сказав: найважче писати для підлітків, найлегше — для дітей, — згадує письменник Андрій Кокотюха, 44 роки. — Коли пишеш для дітей, ти їх виховуєш, ти їм батько, а з підлітками можна говорити тільки на рівних. А це як ходити по канату. Я коли писав трилогію для підлітків, просив у видавця Івана Малковича, щоб книги прочитав Нестайко. Майстер схвально відгукнувся. Втім я не чув, щоб він про когось відгукувався погано. Він був людиною абсолютної доброти.
Всеволод Зиновійович прожив у шлюбі із дружиною Світланою Пилипівною, викладачем російської мови, понад 60 років. У них залишилася 60-річна донька Ольга і двоє онуків.
32 рази була перевидана трилогія "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка. Її перша частина вийшла 1964-го. 1979 року її внесли до "Почесного списку Андерсена" як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
Наталія ПАВЛЕНКО
Коментарі
Останні події
- 08.11.2025|16:51«Поети творять націю»: У Львові стартував II Міжнародний фестиваль «Земля Поетів»
- 05.11.2025|18:42«Столик з видом на Кремль»: до Луцька завітає один із найвідоміших журналістів сучасної Польщі
- 04.11.2025|10:54Слова загублені й віднайдені: розмова про фемінізм в житті й літературі
- 03.11.2025|18:29Оголошено довгий список номінантів на Премію імені Юрія Шевельова 2025: 13 видань змагаються за звання найкращої книжки есеїстики
- 03.11.2025|10:42"Старий Лев" запрошує на майстер-клас з наукових експериментів за книгою "Енергія. Наука довкола нас"
- 03.11.2025|10:28Юлія Чернінька презентує «Бестселер у борг» в Івано-Франківську
- 02.11.2025|09:55У Львові вийшов 7-й том Антології патріотичної поезії «ВИБУХОВІ СЛОВА»
- 30.10.2025|12:41Юний феномен: 12-річний Ілля Отрошенко із Сум став наймолодшим автором трилогії в Україні
- 30.10.2025|12:32Фантастичні результати «єКниги»: 359 тисяч проданих книг та 200 тисяч молодих читачів за три квартали 2025 року
- 30.10.2025|12:18Новий кліп Павла Табакова «Вона не знає молитви» — вражаюча історія кохання, натхненна поезією Мар´яни Савки
