
Re: цензії
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
Видавничі новинки
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
"У доносах в ЦК партії і КГБ писали, що розбещую дітей своїми книжками"
— Легше жити на світі, коли є такі люди.
Це один із найсонячніших дитячих письменників. Він усіх так і називав: сонечко, — каже видавець Іван Малкович про письменника Всеволода Нестайка.
Він помер 16 серпня в Києві на 85 році життя. Його трилогію "Тореадори з Васюківки" нині вивчають у школі. А на казках-повістях "Незнайомка з країни сонячних зайчиків", "Чудеса в Гарбузянах", казці-повісті "Пригоди в лісовій школі" виросло не одне покоління українців.
— Народився я у Бердичеві, мій батько був на Галичині січовим стрільцем. Його розстріляли 1933-го, коли мені було всього 3 роки, — розповідав Всеволод Зиновійович 2011-го.
Він зустрів тоді в коридорі своєї квартири в центрі Києва. Був одягнений по-домашньому, у светрі, але з-під коміра вибивалася білосніжка сорочка. Письменник дивився вбік і озирнувся тільки на звук мого голосу. Зрозуміла: він не бачить. Ми сіли за круглий стіл. Господар відповідав на запитання, або розповідав, що йому хотілося, дивлячись перед собою величезними карими очима.
— Мій прадід із роду по матері був кріпаком у Тадея Рильського — батька відомого поета. Я Максимові Тадейовичу про це ніколи не говорив, бо йому, мабуть, було би неприємно.
Мати Всеволода Зиновійовича вчителювала, вдома розмовляли російською. Але сина віддала в українську школу: бо має знати мову батька. Під час Голодомору родина виїхала до Києва — там вижити було легше.
— Змалку я дуже хворів, мама залишала мене вдома самого. Замість плакати, населяв самотність веселими істотами й вигадував дивовижні пригоди. Я хотів стати капітаном або художником, але з дитинства бачив погано. Перше оповідання про мисливця на тигрів написав у 8 років. А коли став по-справжньому дорослим, страшенно захотілося повернутися в дитинство: догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був один — стати дитячим письменником. Ще 1956-го надрукували "Шурка і Шурко", потім — "Країну сонячних зайчиків", а 1964-го вийшла перша частина "Тореадорів із Васюківки".
Я простягла своїх "Тореадорів", 1980 року випуску. Всеволод Зиновійович підписав стоячи, навмання, тому напис вийшов навскіс.
— "Тореадорів" я писав вечорами на роботі, у видавництві "Веселка". Бо вдома була комунальна квартира. В одній кімнаті — я, дружина, донька, мама. У нас і стола письмового не було. Вже не кажу про холодильник і телевізор. І якось жили, — сміється. — Для "Тореадорів" брав відпустку у Будинок творчості в Кончі-Заспі. Тягнув із собою друкарську машинку. Бажан гуляє алеями, а я пишу-пишу. Не хочу згадувати прізвища письменника, який доносив на мене в ЦК партії і КГБ. Мовляв, розбещую дітей своїми книжками. Мої герої, бачте, не радянські діти, бо закохуються, отримують двійки, провалюють екзамени.
Із 1957-го по 1987 роки Всеволод Нестайко завідував редакцією молодшого шкільного віку у видавництві "Веселка".
— Ми працювали разом 14 років, — згадує колишня редакторка Ольга Яренійчук, 69 років. — Робота наша потребувала великого зосередження, треба було кожну кому відчути. Тому старалися працювати, коли Нестайка не було. Бо, як він приходив, стіни і двері здригалися від сміху. Був людиною веселої вдачі, міг балакати з будь-яким сільським дядьком по півдня, записував за ним діалектичні словечка. Думаю, що й сюжети черпав. У ті часи за політичний анекдот могли запросто посадити. А в нас у редакції вони звучали. Розказував нам, що нині найталановитіший письменник — Григір Тютюнник. І ми запрошували Григора, зачиняли вікна й двері, і він читав напам´ять свої твори. Ми заклякали.
Нестайко казав, що набагато легше писати трагічне й сумне, а важко — смішне: "Для дітей треба писати весело. І щоб читала дитина книжку, не відриваючись. А якщо покине і піде грати у футбол, — нецікава книжка". Я на своїх дітях і чужих переконувалася, що російськомовні починали захоплюватися українською з "Тореадорів". Листи у "Веселку" приходили тоннами. Нікому так багато не писали, як Нестайкові. Пам´ятаю лист однієї мами: "Я лежала больная и не вставала. Сын начал читать "Тореадоры из Васюковки" и я выздоровела". Були критики, які закидали, що в його книгах є і суржик, і русизми. Але Нестайко хотів мову героїв наблизити до розмовної. Поки він почувався краще, ходив у "Веселку". Вже не бачив, але впізнавав нас по голосу. Знаю, що пережив мікроінфаркти.
— Якось Нестайко мені сказав: найважче писати для підлітків, найлегше — для дітей, — згадує письменник Андрій Кокотюха, 44 роки. — Коли пишеш для дітей, ти їх виховуєш, ти їм батько, а з підлітками можна говорити тільки на рівних. А це як ходити по канату. Я коли писав трилогію для підлітків, просив у видавця Івана Малковича, щоб книги прочитав Нестайко. Майстер схвально відгукнувся. Втім я не чув, щоб він про когось відгукувався погано. Він був людиною абсолютної доброти.
Всеволод Зиновійович прожив у шлюбі із дружиною Світланою Пилипівною, викладачем російської мови, понад 60 років. У них залишилася 60-річна донька Ольга і двоє онуків.
32 рази була перевидана трилогія "Тореадори з Васюківки" Всеволода Нестайка. Її перша частина вийшла 1964-го. 1979 року її внесли до "Почесного списку Андерсена" як один із найвидатніших творів сучасної дитячої літератури.
Наталія ПАВЛЕНКО
Коментарі
Останні події
- 11.09.2025|19:25Тімоті Снайдер отримав Премію Стуса-2025
- 10.09.2025|19:24Юліан Тамаш: «Я давно змирився з тим, що руснаків не буде…»
- 08.09.2025|19:3211 вересня стане відомим імʼя лауреата Премії імені Василя Стуса 2025 року
- 08.09.2025|19:29Фестиваль TRANSLATORIUM оголосив повну програму подій у 2025 році
- 08.09.2025|19:16В Україні з’явилася нова культурна аґенція “Терени”
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025