Майдан минув, рефлексії в блогах поменшало, Хрещатик розбарикадували, Йолку розібрали – схоже, що прийшов час для аналізу матеріалів про події Революції та вшанування пам’яті загиблих. Українці вже напродукували чимало книжок, присвячених подіям Майдану, серед яких переважно есеї та поетичні тексти. Тим часом «Фоліо» пішло найважчим шляхом – по незагоєних спогадах і загострених ранах, зібравши історії про героїв, яких нарекли Небесною сотнею.

Авторами видання стали коло двох десятків українських журналістів. За своєю формою «Небесна сотня» нагадує довідник. Попри невеликий наклад книги (2500 примірників), видання анонсували як таке, яке мало б бути на полиці в кожного українця. Але чи готовий кожен українець оселити в себе вдома історії людей, які своєю смертю повернули хід історії в інший бік, підпустити їх ближче?

Як на мене, «Небесна сотня» мала бути виданням, яке показало, хто були ці люди, чим вони жили, якими були в своєму повсякденні, про що мріяли та чим займались. Адже книга, яка оживлює пам’ять, має бути книгою живих, а не мертвих. В одній з передмов до книги її було названо мартирологом, тобто списком мучеників. Певно, це та характеристика, яка найточніше описує видання.

Більшість текстів, поданих у виданні, починаються як історії смертей, в які вплетено спогади родин та друзів про перебування загиблих на Майдані. Історії засвідчують віру цих людей в майбутнє своєї держави, мужність, патріотизм і трагізм всього, що відбулось. Це водночас і знайомить із героями, і робить їх дуже схожими між собою. Звісно, є факти про те, що любили ці люди, чим захоплювались, де працювали, але смерть затуманює їх. Загалом книга залишає враження мандрівки цвинтарем, де стоять дати народження – дати смерті, де кожного вшановано рівно на розворот.

Виникає думка, що книгу можна було зробити інакше, про кожну людину можна було подати якийсь окремий спогад, який залишив би відчуття присутності, щось, що знайомило б нас більше з нашими героями, а не з їх героїчним статусом. До певної міри це підтверджує скандал з родинами загиблих, який відбувся до публікації «Небесної сотні». Мова про те, що на етапі підготовки книжка містила помилки й неточності, які особливо боліли рідним, начебто упорядники контактували не з усіма близькими. Але до виходу книжки конфлікт вдалося залагодити.

Крім змістового аспекту, виникає питання до композиції. Книжка розбита на кілька розділів, основним з яких є власне «Небесна сотня», де в алфавітному порядку подано історії героїв Майдану. Після нього з’являється розділ «Інші загиблі під час акцій протесту». Хто такі ці «інші загиблі» й чому з’являється подібна ієрархія мертвих, в якій хтось займає нижчу позицію? Упорядники відділили тих, хто був вбитий в найстрашніші дні Майдану на Грушевського, Інститутській та Маріїнському парку від тих, хто померли від обморожень, сердечних нападів та травм. В цьому розділі майже немає історій, лише прізвища, вік, причини смерті, що може свідчити про брак матеріалу. Наступний «розділ» виглядає ще більш абсурдним – «Загиблі працівники органів внутрішніх справ». Це навіть не розділ, а окрема сторінка з переліком прізвищ, що не містить ні обставин смерті, ні спогадів, нічого. Книга, яка мала б бути джерелом пам’яті, закінчується констатацією смертей. Для чого зроблено це відокремлення? Щоб бачити, де свої, а де чужі? Питання лишається відкритим.

А ще деякі фотографії, які містить видання, відлякують, деякі добряче побиті пікселями. Видається, що вони збирались нашвидкуруч, адже часто це кадри героїв в момент їх поранення та загибелі. Упорядниками заявлено, що фото брались із соцмереж та надавались родичами загиблих, однак деякі родини стверджують, що до них не звертались. З іншого боку, варто похвалити «Фоліо» за підписи під світлинами.

«Ця книга написана двома мовами – російською та українською – з поваги до героїв, які приїхали на Майдан з різних куточків України», – так зазначено в передмові до видання. Насправді мова книжки постійно стрибає з української на російську, що можна пояснити як спробу компромісу. З цим вирішенням упорядників можна погодитися, адже мовне питання ніколи не поставало проблемою на Майдані. Серед героїв були як вихідці із Заходу, так і зі Сходу, як україно-, так і російськомовні.

У той час, коли Київ тільки-но відійшов від усього пережитого й коли на Сході України продовжується війна, перелік історій «Небесної сотні» сприймається дуже важко. Надто мало часу пройшло, надто пам’ятаєш, як всі ці прізвища повсякчас з’являлись у стрічці новин. Очевидно, що про героїв Небесної сотні з’явиться ще не одна книжка, але важливість цієї полягає в тому, що вона видана в час, коли спогади ще не зачерствіли, коли пам’ять про події Майдану ще викликає в читачів сильні емоції. Для всіх, хто був і не був на Майдані ця книга стає своєрідним путівником: в ній подано портрети людей, які були зовсім поруч з нами ще зовсім недавно.

Тетяна Петренко