Днями у столиці за програмою передачі «Радіо «Культура» відбувся творчий вечір відомого письменника Юрія Щербака, на якому автор представив нову збірку прози «Повернення блудного сина», яка вийшла друком у видавництві «Ярославів Вал». За словами прозаїка, модератора зустрічі Михайла Слабошпицького, «Повернення блудного сина» — це все найкраще, що написав Юрій Щербак упродовж першого періоду своєї літературної творчості. «Проза Юрія Щербака — це будинок із багатьма вікнами, які дивляться в різні кінці світу, і в цьому будинку мешкають різні люди», — додає Михайло Слабошпицький.

До збірки «Повернення блудного сина» увійшли 14 різних оповідань під спільною назвою «Аве Марія» та повість «Хроніка міста Ярополя». «Аве Марія» — дивовижне оповідання, — говорить Михайло Слабошпицький. — Якби мене попросили назвати твір Юрія Щербака, який міг би бути епіграфом до всієї його прози, то, напевно, я сказав би, що це — «Аве Марія». Це оповідання про те, як людина несподівано натикається на власну совість. Адже багато людей проживає своє життя, так і не зустрівшись із нею...»

«Хроніка міста Ярополя», як відзначив головний редактор видавництва «Ярославів Вал» Павло Щириця, — це літопис невеличкого міста. «І коли читаєш повість, розумієш, що місто це — містифіковане, вигадане. Але ти віриш у ці реалії», — додає він.

Сам автор зізнається, що вагався, перш ніж випустив збірку. «Якось мені одна людина сказала, що оці реалії радянського періоду, всі ці деталі, яких уже давно немає, що вони, мовляв, не будуть цікавими сучасному читачеві, — розповідає Юрій Щербак. — Я спочатку трохи був у шоці: адже виходить, я тридцять років писав дарма, але потім подумав — а чи загинула проза Чехова, чи загинула проза Томаса Манна? Отже, проблема не в цьому. Якщо це література, якщо вона сповнена піднесеного духу — вона не має загинути. Коли я добирав і перечитував оповідання, які увійшли до збірки, виявилося, що багато з них уже загубилися в моїй пам’яті. Я запитав дружину: «Слухай, невже все це написав я?» Втім, сьогодні, двадцять-тридцять-сорок років потому, мені не соромно друкувати свої твори — адже вони витримали іспит часом».

На урочисту зустріч із нагоди виходу збірки зібралась повна зала людей. Серед гостей було чимало колег і давніх друзів автора. Прийшов і відомий письменник Дмитро Павличко. «Насамперед, треба відзначити, що Юрій Щербак — син Києва, — наголосив Дмитро Павличко. — Син того Києва, в якому ще не було української мови у школах. Але Юрій Щербак — перший у своєму поколінні, хто почав писати українською. Він свідомо взяв на плечі хрест україномовного письменника, якого переслідували, принижували, зневажали комуністичні вельможі. Твори Щербака — всі правдиві. Пророцтва, описані ним у романі «Час смертохристів: Міражі 2077 року» та інших його творах, уже почали  здійснюватися».

У прозі Юрія Щербака широко і яскраво присутня музика. З її допомогою персонажі письменника по-новому відкривають себе. Багато музики було й на самій зустрічі — лунали «Аве Марія» Франца Шуберта, українська народна «Місяць на небі», партія Чіо-Чіо-сан із опери «Мадам Баттерфляй», «Лілі Марлен» та інші шедеври. На крилах цієї музики присутні переносилися поміж текстами й епохами. Про кожну з пісень Юрій Щербак міг розповісти окрему історію із власного життя. «Я переповнений музикою, у мене таке враження, що музика для мене — це все, — сказав письменник. — Моя мама мала прекрасний оперний голос. Усі події мого життя так чи інакше пов’язані з піснею».

Після представлення книжки гості вечора могли поставити запитання авторові і придбати його книжки. Під кінець зустрічі Юрій Щербак сказав: «Кажуть, що музи мовчать, коли говорять гармати, але я не погоджуюсь із цією думкою. Для мене прикладом є діяльність Дмитра Павличка, Бориса Гуменюка — їхні музи ніколи не мовчать. Я певен, що найближчим часом серед нас з’являться нові молоді письменники. Вони пройдуть війну, знатимуть страшну правду життя й будуть переповнені нею. Я переконаний, що зараз нам треба просто консолідуватися, і українське слово — саме те, заради чого ми повинні жити й боротися».

Наталія МАРЧЕНКО