Дві невеликі повісті потрапляють у майже порожню в Україні нішу дитячої літератури – це книжки, в яких з гумором і теплотою розповідається про реальні проблеми дітей в родині, такі як заздрощі й ревнощі між братами і сестрами, сором за себе чи своїх близьких, драми нерозуміння, дрібні капості, – впізнавані тонкощі й дилеми щоденного сімейного життя.

«Еету та потворна Родзинка» – це історія про появу в домі нового члена родини, меншої сестрички Еету. Дівчинка здається йому потворною. Вона, як і всі новонароджені немовлята, зморшкувата, тож Еету вигадує їй прізвисько – Родзинка. Щобільше, це крикливе створіння, ця «пісяльна і какальна машина» перебирає на себе всю увагу батьків. Еету переживає цілий спектр емоцій – ревнощі, неприйняття, огиду. У такі моменти Еету супроводжує Тінь – його alter ego, яке озвучує всі темні думки й задуми персонажа.

Драма ускладнюється тим, що батьки не розуміють переживань хлопчика, вони чекають від нього захвату сестричкою і ніжної турботи. Авторка створює ряд комічних ситуацій, в яких Еету з дитячою безпосередністю намагається позбутися Родзинки. Та поступово серце хлопчика тане, і молодша сестра оселяється в ньому назавжди.

«Еету та генії» – продовження розповіді, в якому до родини Еету приїздять дещо зарозумілі родички-близнючки зі Швеції. На Еету чекає серйозне випробування, адже здається, що дівчатка перевершують його в усьому. Вони не тільки розумніші й спортивніші, але й язикатіші та хитріші. Усі капості й підступи, які лаштує їм хлопчик, обертаються проти нього самого. Батьки лише ускладнюють ситуацію, вихваляючи гостей та радячи Еету рівнятися на них. Тінь у таких ситуаціях не полишає хлопчика ні на мить.

Реакції та поведінка Еету реалістично неоднозначні, часом недолугі, часом, м’яко кажучи, нерозумні. Через них читачеві не раз стає ніяково. На цьому емоційному гачку авторка тримає увагу читача аж до примирливого фіналу. Бо ж несподівано виявляється, що і шведським «зіркам» часом буває соромно. І в цій ситуації Еету з честю для нього виказує розуміння й підтримку.

Найбільша принада книжок про Еету – легка, динамічна, гумористична оповідь, впізнаваність емоцій і ситуацій, природність мови, а також сповнені гумору та доброзичливої іронії ілюстрації фінської художниці (і теж письменниці) Мерві Ліндман (Mervi Lindman). Вони вдало передають емоційну напругу, доповнюють і розвивають текст письменниці. Як текст, так і ілюстрації допомагають розвивати читацьку емпатію, показуючи родинне життя непростим, неоднозначним, але водночас сповненим глибоких емоцій. Сама серія (яку, очевидно, авторка ще продовжить) може здобути популярність в Україні завдяки актуальності проблематики та сучасності подачі.

Книжки про Еету торкаються ряду проблем, мало пророблених у сучасній українській дитячій літературі. Так само небагато маємо й перекладної літератури відповідної проблематики. Найближчою, хоча й доволі відносною, аналогією може бути перекладена українською популярна франко-канадська серія про хлопчика Каю (вид-во «Навчальна книга – Богдан»), в якій також є книжка про молодшу сестричку. Утім, вона розрахована на наймолодших читачів. Книжки ж про Еету підійдуть трохи старшій аудиторії: їх можна рекомендувати для читання батьками дітям (4-5 років), а також для самостійного читання (6-7 років).

Повісті Тейі Реколи вийшли друком у ПЕТ одразу двома мовами – російською та українською. Але якщо російський переклад (Ю. Галь) зроблено з оригіналу, то український (В. Немашкало) – на жаль, з російського. І хоча мова перекладачки справді добра, хотілося б, звісно, щоб українські видавництва відмовилися нарешті від варварських схем перекладу з мови-посередника. Адже й книжки про Каю так само перекладено не з французької, а з пізнішого англійського варіанту.  Це, безперечно, найсерйозніша заувага до видань про Еету.

Поліграфічне втілення книжок майже досконале. Майже – бо в першій книжці, про Родзинку, видавці зекономили на форзаці, але в “Геніях”, на щастя, виправилися. Загалом же якість паперу, кольоропередачі та інших технічних нюансів варто відзначити як дуже високу.

Валентина Вздульська