Але коли сльотавого, дощового вечора у двері дзвонять - і на сходах просяться перебути в теплій хаті тридцять шість котів та шестеро малесеньких котенят, то мусиш таки задуматися, чи в тебе не галюцинація, спричинена температурою за сорок.

Галина Вдовиченко поставила свою героїню, сердечну й лагідну львів´янку, саме у таку неймовірну ситуацію. Реалістичні мотивації (скажімо, аби натиснути на кнопку дзвоника, змерзлі візитери стали один одному на спини, аж поки чиясь пухнаста лапа таки дотягнулася до заповітного чорного ґудзика) прегарно поєднуються з фантастичними, як-от страховидна поява істоти на ім’я котопес (мутація виникла унаслідок з´їденої неперебірливим котом собачої їжі).

Пані Крепова таки змилосердилася над котячим товариством, яке опинилося в безвиході після заміни дверей у підвалі, і пустила всіх у тепло. Кожен із сорока двох гостей виявився цікавою індивідуальністю, наділеною і хистом, і вродою, і звичайно ж, як і має бути у гарній повістинці для дітей, любов’ю до всіляких неймовірних пригод.

Аристократи, як-от рожева кішка-сфінкс Баронеса (колись вона таки знала краще життя, але доля часто виявляється примхливою й немилосердною), мирно співіснували з кицями середнього класу, представленого тут вісьмома "жоржинками" з небуденними іменами на кшталт Жоржетта, Лізетта, Іветта тощо, так само, як і зі звичайними ("безпородними, але не безпорадними") мешканцями сусіднього двору Ковбасюком або Шкуряком.

Звичайно ж інтер’єр однокімнатної квартири трохи – ну, зовсім трохи! – постраждав. Утім, коти помітили, що коли вони випили на сніданок усе молоко, то пані Крепова зварила собі пісну й нічим не присмачену кашу на воді. І вирішили допомогти у скруті.

Насправді ця книжка – прецікава казка про те, як добро породжує добро (не завжди, знаємо, але хоча б іноді).

Попри смачні ванільні булочки, печені господинею, кав´яренька, яку відкрили вони з племінником, занепадала. Очевидно, здобу вміли пекти й інші львівські майстрині.

А от коли на веранді влаштували танцювальне шоу сорок двоє котів, ніхто не міг пройти байдуже повз таке чудове видовище.

Овації, замовлення, радісний настрій – щасливе закінчення історії, яка почалася так сумно й безнадійно. Її ще можна назвати розповіддю про котячу самопоміч.

Віра Агеєва