Re: цензії
- 27.04.2026|Валентина Семеняк, письменницяСвітлі і добрі тексти ― саме їх потребує малеча
- 25.04.2026|Галина Новосад, книжкова оглядачка, блогерка, волонтерка«Містеріум»: простір позачасся і прихованих зв’язків
- 23.04.2026|Ігор Бондар-ТерещенкоМагія дитинства, або Початок великої дороги
- 23.04.2026|Віра Марущак, письменниця, голова Миколаївської обласної організації НСПУРимована магія буденності: Літературна подорож сторінками книги Надії Бойко «Сорока на уроках»
- 23.04.2026|Ігор ЗіньчукПізнати глибше, щоб відновити цілісність
- 16.04.2026|Богдан Дячишин, лауреат премії імені Івана Огієнка, ЛьвівДух щемливого чекання
- 16.04.2026|Олексій СтельмахМайбутнє приходить зненацька
- 15.04.2026|Михайло Жайворон«Земля гніву» Михайла Сидоржевського
- 15.04.2026|Оксана Тебешевська, заслужений вчитель УкраїниМандрівка в «химерні» світи Юрія Бондаренка
- 11.04.2026|Богдан СмолякТутешні час і люди
Видавничі новинки
- Прозовий дебют Надії Позняк «Ти ж знаєш, він ніколи тобі не дзвонить…»Книги | Буквоїд
- Сащук Світлана. «Дратва тиші»Поезія | Буквоїд
- «Безрозсудна» Лорен Робертс: почуття vs обов’язок та повалені імперіїКниги | Буквоїд
- Ігор Павлюк. «Голод і любов»Поезія | Буквоїд
- Олена Осійчук. «Говори зі мною…»Поезія | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Магніт»Поезія | Буквоїд
- Олександр Скрипник. «НКВД/КГБ проти української еміграції. Розсекречені архіви»Історія/Культура | Буквоїд
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
"Він віддав дослідженню поета 40 років. Як він може бути шевченкожером?"
— Те, що мене вважають за українофоба, ображає і водночас вважаю це крайньою дурницею, — каже професор Гарвардського університету Григорій Грабович, 72 роки.
В Національному музеї Тараса Шевченка в Києві представляє свої книжки "Шевченкові "Гайдамаки": Поема і критика" та "Шевченко, якого не знаємо".
За ці праці Грабовича висунули на здобуття Шевченківської премії.
— Не вперше виступаю в Україні й перед великими аудиторіями, — говорить професор у мікрофон. Хол музею, де відбувається зустріч, заповнений людьми. Кому не дісталося стільця, стоять дві години.
— Із 1983-го щороку по два-три рази прилітаю до Києва. Не вважаю себе чужинцем і точно хотів би вважати себе своїм. У Північній Америці чиста Академія наук — рідкісне явище. Наукова робота на Заході пов´язана з викладанням в університеті. Це стимулювання думки є першочерговим. Науковець мусить постійно завойовувати увагу й повагу серед молоді.
Поява імені Григорія Грабовича серед претендентів на Шевченківську премію породила низку відкритих листів на сайтах "Правого сектора", Науково-ідеологічного центру ім. Донцова і тижневика "Слово Просвіти". Підписанти називають професора "скомпрометованою українофобськими ідеями й антинауковою поведінкою особою".
— Це радянський досвід, пережитки, коли мало хто читає, але вірить у безглузді чутки, що Грабович ледве не з рогами, зневажає Шевченка, — коментує скандал завідувачка відділу Інституту літератури літературознавець Тамара Гундорова, 60 років. Вона — одна з ініціаторів подання Грабовича на Шевченківську премію.
— Для мене це був момент справедливості. Грабович — представник світу, до якого Україна йде. А ось як ми насправді зустрічаємось із цим світом. Живемо в країні з досі заполітизованою наукою, культурою. Цькуємо інакшість. А хто більше, ніж Грабович, любить і знає Шевченка, я просто не уявляю. Він віддав дослідженню поета 40 років. Як він може бути шевченкожером? Що має інший погляд — це щастя наше. Від дитячого садка, школи сидимо в стереотипах, боїмося вийти за них. І це не приниження, коли говоримо про Шевченка як про світського лева, мандрівника, Шевченка-пияка, закоханого в жінок. Що, український поет має бути лише в рамці в рушнику? Кури всього світу над нами будуть сміятися, якщо продовжимо сприймати Шевченка як ікону. Навіть здивована, що тих підписантів мало. Ці люди примітивно мислять. Колишні радянські парторги, які перефарбувалися в національні кольори, а також ті, кого вони виховали. Розумію, що національне питання таке чуттєве, але не треба кожного, хто думає інакше, підозрювати в антипатріотизмі. Робити з патріотизму товар на продаж.
Григорій Грабович народився в польському Кракові в родині емігрантів зі Львівщини. Після Другої світової вона приїхала до США.
Закінчив Єльський університет. 40 років тому в Гарварді захистив дисертацію "Історія та міф козацької України в польському й російському романтизмі". 1991-го українською переклали його книжку "Шевченко як міфотворець". Ця праця Грабовича обурила багатьох в Україні.
— Як усі діти українських емігрантів, учив "Кобзар" у суботній школі, — згадує професор. — Тобто в одне вухо влетіло, в друге — вилетіло. Почав читати Шевченка, готуючись до доповіді, маючи університетський досвід дослідження англійської, російської літератури. Побачив, що тодішнє радянське шевченкознавство далеке таке від того, що я мав у Єлі. Кожен, хто читає Шевченка в оригіналі, бачить, що між ним у поезії і в прозі є різниця. Інший стиль, голос, інша гама почуттів. У прозі він тонкий спостерігач, у віршах займається самоосмисленням. Шевченко як художник стоїть на третьому місці за кількістю автопортретів. Для дослідження цього явища використав найсучасніші методи психоаналізу. Ні про яку скандальну саморекламу, як в Олеся Бузини, не йшлося.
Після закінчення зустрічі з Грабовичем поет Василь Герасим´юк стоїть у черзі до гардероба.
— Це ж просто неграмотно — називати Грабовича українофобом. Я почитав його книгу про "Гайдамаків". Це такий патріотичний твір, що навіть той Петро Іванишин (доктор філологічних наук, професор, секретар Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова. — "ГПУ") не напише такого. Не сказав би, що Грабович для мене щось кардинальне відкрив у Шевченкові. Просто грамотно пише. Так як є. Згадує, що Шевченко намалював свій портрет оголеним, і цим викликав ненависть у патріотів.
Основний момент у претензіях до Грабовича — начебто стверджує, що Шевченко — це не історія створення нації, а тільки міф. Плутають. Міф у книжках Грабовича не є синонімом до слова казка, вигадка, ілюзія. У нього це історичне перебільшення, що є в формуванні усвідомлення кожної нації. Для мене ці закиди смішні.
Лауреатів Шевченківської премії 2016 року назвуть наприкінці лютого. Торік вона становила 240 тис. грн.
Коментарі
Останні події
- 23.04.2026|09:27Французький джаз в «Книгарня «Є»
- 22.04.2026|09:51Стали відомі імена лавреатів Літературної премії імені Ірини Вільде 2026 року
- 22.04.2026|07:08«Архіпедагогіка»: у Києві презентують дослідження про фундаментальні коди західної освіти
- 17.04.2026|09:16Зоряна Кушплер презентує «скарби свого серця»
- 15.04.2026|18:40Хроніки виживання та журналістської відданості: у Києві презентують книжку Євгена Малолєтки «Облога Маріуполя»
- 15.04.2026|18:25В Україні запускається Korali Books - перше видавництво, повністю орієнтоване на жіночу аудиторію
- 11.04.2026|09:11Україна на Bologna Children´s Book Fair 2026: хто представить країну в Італії
- 11.04.2026|08:58Віктор Круглов у фіналі «EY Підприємець року 2026»
- 07.04.2026|11:14Книга Артура Дроня «Гемінґвей нічого не знає» підкорює світ: 8 іноземних видань до кінця року
- 07.04.2026|11:06Українське слово у світі: 100 перекладів наших книжок вийдуть у 33 країнах
