В Національному музеї Тараса Шевченка в Києві представляє свої книжки "Шевченкові "Гайдамаки": Поема і критика" та "Шевченко, якого не знаємо".

За ці праці Грабовича висунули на здобуття Шевченківської премії.

— Не вперше виступаю в Україні й перед великими ­аудиторіями, — говорить професор у мікрофон. Хол музею, де відбувається зустріч, заповнений людьми. Кому не дісталося стільця, стоять дві години.

— Із 1983-го щороку по два-три рази прилітаю до Києва. Не вважаю себе чужинцем і точно хотів би вважати себе своїм. У Північній Америці чиста Академія наук — рідкісне явище. Наукова робота на Заході пов´язана з викладанням в університеті. Це стимулювання думки є першочерговим. Науковець мусить постійно завойовувати увагу й повагу серед молоді.

Поява імені Григорія Грабовича серед претендентів на Шевченківську премію породила низку відкритих листів на сайтах "Правого сектора", Науково-ідеологічного центру ім. Донцова і тижневика "Слово Просвіти". Підписанти називають професора "скомпрометованою українофобськими ідеями й антинауковою поведінкою особою".

— Це радянський досвід, пережитки, коли мало хто читає, але вірить у безглузді чутки, що Грабович ледве не з рогами, зневажає Шевченка, — коментує скандал завідувачка відділу Інституту літератури літературознавець Тамара Гундорова, 60 років. Вона — одна з ініціаторів подання Грабовича на Шевченківську премію.

— Для мене це був момент справедливості. Грабович — представник світу, до якого Україна йде. А ось як ми насправді зустрічаємось із цим світом. Живемо в країні з досі заполітизованою наукою, культурою. Цькуємо інакшість. А хто більше, ніж Грабович, любить і знає Шевченка, я просто не уявляю. Він віддав дослідженню поета 40 років. Як він може бути шевченкожером? Що має інший погляд — це щастя наше. Від дитячого садка, школи сидимо в стереотипах, боїмося вийти за них. І це не приниження, коли говоримо про Шевченка як про світського лева, мандрівника, Шевченка-пияка, закоханого в жінок. Що, український поет має бути лише в рамці в рушнику? Кури всього світу над нами будуть сміятися, якщо продовжимо сприймати Шевченка як ікону. Навіть здивована, що тих підписантів мало. Ці люди примітивно мислять. Колишні радянські парторги, які перефарбувалися в національні кольори, а також ті, кого вони виховали. Розумію, що національне питання таке чуттєве, але не треба кожного, хто думає інакше, підозрювати в антипатріотизмі. Робити з патріотизму товар на продаж.

Григорій Грабович народився в польському Кракові в родині емігрантів зі Львівщини. Після Другої світової вона приїхала до США.

Закінчив Єльський університет. 40 років тому в Гарварді захистив дисертацію "Історія та міф козацької України в польському й російському романтизмі". 1991-го українською переклали його книжку "Шевченко як міфотворець". Ця праця Грабовича обурила багатьох в Україні.

— Як усі діти українських емігрантів, учив "Кобзар" у суботній школі, — згадує професор. — Тобто в одне вухо влетіло, в друге — вилетіло. Почав читати Шевченка, готуючись до доповіді, маючи університетський досвід дослідження англійської, російської літератури. Побачив, що тодішнє радянське шевченкознавство далеке таке від того, що я мав у Єлі. Кожен, хто читає Шевченка в оригіналі, бачить, що між ним у поезії і в прозі є різниця. Інший стиль, голос, інша гама почуттів. У прозі він тонкий спостерігач, у віршах займається самоосмисленням. Шевченко як художник стоїть на третьому місці за кількістю автопортретів. Для дослідження цього явища використав найсучасніші методи психоаналізу. Ні про яку скандальну саморекламу, як в Олеся Бузини, не йшлося.

Після закінчення зустрічі з Грабовичем поет Василь Герасим´юк стоїть у черзі до гардероба.

— Це ж просто неграмотно — називати Грабовича українофобом. Я почитав його книгу про "Гайдамаків". Це такий патріотичний твір, що навіть той Петро Іванишин (доктор філологічних наук, професор, секретар Науково-ідеологічного центру ім. Дмитра Донцова. — "ГПУ") не напише такого. Не сказав би, що Грабович для мене щось кардинальне відкрив у Шевченкові. Просто грамотно пише. Так як є. Згадує, що Шевченко намалював свій портрет оголеним, і цим викликав ненависть у патріотів.

Основний момент у претензіях до Грабовича — начебто стверджує, що Шевченко — це не історія створення нації, а тільки міф. Плутають. Міф у книжках Грабовича не є синонімом до слова казка, вигадка, ілюзія. У нього це історичне перебільшення, що є в формуванні усвідомлення кожної нації. Для мене ці закиди смішні.

Лауреатів Шевченківської премії 2016 року назвуть наприкінці лютого. Торік вона становила 240 тис. грн.