А – Андріївський узвіз, Б – бандура та барвінок, В – вишиванка та вареники – «Абетка України», що вийшла на початку 2016 року в харківському видавництві «Віват», пропонує читачам познайомитися з Україною через національні символи. Причому не лише українцям, а й іноземцям, бо ж видання є українсько-англійською білінгвою. І хоча книжка не має вікових маркерів і розрахована на широку аудиторію, БараБука зацікавилася нею передусім у контексті національно-патріотичного виховання молоді та як добрий матеріал для уроків англійської. Тут білінгва цілком може стати у пригоді учням середньої школи.

Сучасних українських книжок, у яких ідеться про цілісну систему символів країни, насправді небагато. Довідників із народознавства й туристичних путівників різної якості також не бракує. У добу активного державотворення не завадить і самим струсити нафталін із традиційного набору символів, упорядкувати всі наші «верби та калини» у власній голові, а заодно й надати їм нового звучання.

Видання проілюстровано якісними світлинами та вдало витримано у ненав’язливому етностилі: буквиці алфавіту «вишито» червоно-чорним квітами, сторінки облямовано червоними візерунками «у хрестик». Попри двомовність, у книжці вдалося витримати баланс тексту й зображення. А короткі виноски з цікавими фактами до багатьох статей урізноманітнюють сприйняття та роблять сторінки динамічними. Загалом усередині все виглядає цікавіше, ніж видається з першого погляду на обкладинку.

Уже сама форма абетки змушує очікувати комплексного бачення: основні поняття, розташовані за алфавітом. Та ця ж форма й обмежує. Укладачка Ірина Татаренко доречно вирішила обійти формулу «одна буква-одне поняття», а проте не уникла вад багатьох тематичних абеток і таки зігнорувала кілька «складних» літер. Воно й справді, спробуй-но підшукати символи на «Ї», «Й» чи «Ь»! А проте, якщо вже йдеться про стрункість обраної форми, можна ж дібрати слово з потрібною літерою всередині. І вже геть невиправданим виглядає відсутність букви «Е». А як щодо Енея/Енеїди, міста Енергодар, поряд із яким розташована найбільша атомна електростанція в Європі, а чи хоча б елеватора – чим не символ України ХХ сторіччя? – житниця ж Європи, як не крути.

Із 68 понять-символів, які пропонує «Абетка України», 13 належать до царини декоративно-ужиткового мистецтва, ще стільки ж статей присвячено містам та історико-архітектурним пам’яткам, 9 пунктів із галузі кулінарії, 7 – рослини, по 4 статті припадає на музичні інструменти, свята й обряди, природні об’єкти, 5 – на державні символи (включно з поняттям Україна), три присвячено видатним особам. Окрім того, до абетки потрапили такі поняття як гопак, козак-характерник, лелека, чумак, оселедець (у значенні «чуприна») та ярмарок.

Зрозуміло, що годі вмістити всі знакові поняття України на півтори сотні сторінок. Можна дискутувати, наскільки цілісною та об’єктивною є добірка символів Абетки і наскільки сучасною є Україна, яку вона презентує. А проте в передмові зазначено, що книжка зібрала «найпопулярніший “класичний” набір понять і термінів, що асоціюються з Україною та українським народом», «своєрідний культурний мінімум для ознайомлення з національним надбанням українців». Тож видання і не має на меті пропонувати нові символи. А ось що справді тішить – так це різнопланові, а головне з помірною дозою пафосу статті, які подають не лише традиційне історико-етнографічне, а й сучасне трактування, здатне зацікавити підлітків.

Легка мова та цікава добірка фактажу дають змогу під новим ракурсом поглянути на «заїжджені» образи з набору солов’їної писанково-вишивано-шароварної України з салом та мальовничими шевченківськими селами під солом’яною стріхою. До прикладу, у статті про євшан-зілля (чорнобиль) є асоціація до зорі Полин, що впала з неба та отруїла третину води на землі; гопак тут не тільки народний танець, а й бойове мистецтво; а оселедець і нині носить відомий боксер-чемпіон Олександр Усик. Тішить також те, що у статтях відображено багатокультурність України: Умань представлена не лише дендропарком «Софіївка», а й Меккою хасидів; а замки Львівщини згадано як спадщину, спільну з поляками.

Попри класичність символів, книжка пропонує свіжий погляд та закидає добрі «наживки» для подальшого зацікавлення історією та культурою України. Тож можливо, невдовзі прийде час і для Абетки маловідомої України, де своє місце нарешті знайдуть скульптори Іоанн Георг Пінзель та Олександр Архипенко, режисер-документаліст Дзиґа Вертов, авіаконструктор Ігор Сікорський, винахідники батько й син Патони та Володимир Хавкін, найбільша пустеля та найбільший безлюдний острів Європи, скельні міста Криму та печери Тернопільщини, трипільська культура та петрогліфи Кам’яної могили. Цей список можна продовжувати до безкінечності, адже не калиною єдиною…

 Iрина Гищук