«Коли мені нічого буде робити - напишу історію української літератури в анекдотах» , - жартувала Віра Агеєва, презентуючи на Книжковому Арсеналі свою збірку есеїв «Дороги і середохрестя», що вийшла у «Видавництві Старого Лева». Письменниця та Ростислав Семків обговорювали український культурний спротив від 30-х років ХХ ст. до 90-х. Мова пішла про Бажана і Рильського, Довженка і Тичину ... Долі й суперечливість творів «українських радянських письменників» розкривають трагізм епохи і показують, що розквіт української культури відбувався на тлі людського регресу… Пані Віра не любить вживати термін «розстріляне відродження»: «Я заперечую цей термін. Стають до спілки тільки сильний з сильним, а ми чомусь вічно розраховуємо на співчуття світової спільноти» .   Говорячи про суперечливість дій письменників початку ХХ ст. і відверто називаючи деяких колаборантами, письменниця не заперечує їхніх заслуг: «У Бажана було багато гріхів, але не аж стільки, щоб муза його покинула... Зрештою, він виконав заповіт Хвильового - орієнтував українську літературу на Захід, і в цьому його акт культурного спротиву» . Як зауважила авторка, саме завдяки «битим дідам» в українську літературу прийшли «менш биті», а відтак сміливіші шістдесятники. А ті вже зробили так, щоб у 91-му ми мали на що спертися.