На батьківщині у Франції Жульєна Бержо, передовсім, знають під псевдонімом «Жуль», яким він підписує свої мальовані історії. Більше про його творчість нещодавно дізналися й українці. На 24-й Форум видавців у Львові французького графічного новеліста запросили як спеціального гостя.

«Львів — це місто-метафора, оскільки в ньому перетнулося багато різноманітних впливів. Ми схожі з цим містом, адже в мені також є чимало впливів і сфер діяльності. Однак основна моя справа — це мальовані історії», — жартома і з усмішкою розповідає про себе Жуль під час нашого першого знайомства. Француз відзначає, що до Львова приїхав, зокрема, щоб популяризувати жанр, в якому працює. Допомагає йому в цьому Французький інститут в Україні.

Творчий доробок у Жуля чималий. Найвідомішою його серією альбомів є Silex and the City, якій уже вісім років. У цьому проекті Жуль виступає ілюстратором і сценаристом. Ці історії розповідають про життя та пригоди однієї родини, яка мешкає за 40 тисяч років до нашої ери. Однак проблеми, які порушуються в цих творах, стосуються саме сучасного життя. Цікаво, що антураж доісторичних часів дещо нагадує за стилістикою знаменитий мультсеріал про Флінстоунів. «А остання моя перемога — це те, що зараз я офіційно є сценаристом серії альбомів про «Щасливчика Люка», — розповідає Жуль. — Це одна з найвідоміших класичних серій у Франції. Персонаж цих історій існує вже понад 70 років!»

Комікси, графічні романи та новели... Чим від них відрізняються мальовані історії? Комікси — це, в першу чергу, американська традиція, мальовані історії — французько-бельгійська. Французи і бельгійці прагнуть підкреслити, що для них цей жанр — це не простенькі історії, щоб посміятися, а більший художній твір із серйознішим підтекстом.

Детальніше про французькі мальовані історії Жуль розповів «Дню» під час інтерв’ю.

«ЯКЩО АВТОР — ПРОФЕСІОНАЛ, ВІН ВІДЧУВАЄ МЕЖІ ДОПУСТИМОГО»

— Із яким настроєм сприйняли запрошення на Форум?

— Працюючи як репортер і роблячи малюнки для періодичних видань, я кілька разів уже був в Україні, але в цьому регіоні я вперше, тому це мені було дуже цікаво і я залюбки погодився приїхати на Форум. Я ще не знайомий з українськими авторами та видавцями. Поступово наближаюся до цього регіону, оскільки нещодавно моя книжка вийшла у польському перекладі. Однак мені надзвичайно цікаво познайомитися з Україною краще. Я маю на меті, щоб більше українців дізналися про французький контекст такого особливого виду мистецтва, як мальовані історії. Працюю в цьому жанрі й хочу, щоб він став ближчим до України. Мальовані історії — це особливий гумор для дорослих, це твори, сповнені критичної сатири на політиків і суспільство.

— Що цей жанр означає для вас? Як він розвивається у Франції?

— Я змалечку читав мальовані історії. Для себе їх не розрізняв із класичною літературою. І альбом з мальованими історіями, і книжку з текстами вважав і продовжую вважати однаково цікавими та цінними. Для мене мальовані історії — це поєднання літератури і кіно. Розбивка на кадри створює динаміку, осучаснює виклад історії, нагадуючи кінострічку. У Франції цей жанр не є суто дитячою літературою. Він насправді дуже популярний серед усіх прошарків населення: від менших до старших, від широкої публіки до найбільших інтелектуалів. Цей, як французи кажуть, дев’ятий вид мистецтва, має великі традиції та добре почувається у Франції, займаючи орієнтовно 12% книжкового ринку, тобто дуже важливий його сегмент.

— Як зробити популярним цей жанр в Україні?

— Думаю, найкращим «послом» для мальованих історій є кіно. Наприклад, персонажі мальованих історій про Астерікса та Обелікса зараз користуються неабиякою популярністю у різних країнах саме завдяки фільмам, де грає Жерар Депардьє. Усі спочатку познайомилися з самими історіями, а згодом зацікавилися їхнім читанням. Фільми, зняті за мальованими історіями, можуть викликати інтерес до першоджерел.

— Як еволюціонує сатира у мистецтві? Наскільки сатира у форматі мальованих історій є ефективним інструментом впливу на сучасного читача?

— Звичайно, на реальні події в світі вона не впливає (сміється. — Ред.) А ось на деякі погляди людей — безперечно, так. Важливо, що впливає вона як на читача, так і на автора. Сатира дозволяє трохи відсторонитися від того, про що розповідаєш і читаєш. Цим самим ти стаєш більш вільний — як автор і читач. Нині сатира активно розвивається та набуває нових цікавих форм не лише у мальованих історіях, а й в кінематографі та на телебаченні.

— Чи не набирає сатира з часом більше рис вульгарності? Де її межа? Коли сатирику варто зупинитися, щоб не перейти на банальні образи?

— Необхідно, щоб сатира не ставала банальною. Треба, щоб у всіх видах мистецтва була справжня творчість. Коли будуть справжні творчі ідеї — тільки тоді вони не будуть вульгаризуватися. У кожного автора є своєрідні «вусики», наче у комахи, завдяки яким він відчуває межі допустимого та доречного в творі. Якщо автор — професіонал, то межі сатири, й не тільки, він відчуватиме правильно.

«ПРО ЛЬВІВ РАНІШЕ ЗНАВ ІЗ ЛІТЕРАТУРИ»

— Над якими проектами в жанрі мальованих історій ви працюєте зараз? Які плани на майбутнє?

— Зараз працюю над новою серією мальованих історій «50 відтінків греків». Хочу спробувати усіх богів і героїв грецької міфології поставити у ситуації звичного життя сьогодення. Наприклад, Геракл, який має здійснити свої 12 подвигів відповідно до міфу, не займатиметься цим, тому що буде безробітним і шукатиме роботу. Дедал перебудовуватиме свій лабіринт, тому що він не відповідає нормам для людей із інвалідністю. А Ікар відкриватиме свою авіаційну лоу-кост компанію. Це те, що стосується справ поточних. Щодо планів, то збираюся набути нового досвіду і попрацювати у кіно.

— До речі, а як вам Львів?

— Про Львів раніше знав лише з літератури. Було цікаво його побачити та дослідити. Мені здається, що це — своєрідний Єрусалим у мініатюрі. Львів нагадує його тим, що це також велике перехрестя культур. Взагалі, коли я під час відкриття Форуму видавців почув від львівського мера, що міська адміністрація надає стипендії для авторів, які приїдуть до Львова і писатимуть про це місто, то я серйозно замислився (сміється. — Ред.)

— І насамкінець, коли ж ми зможемо прочитати твори Жуля українською?

— Надіюся, чекати на це довго не доведеться. Можливо, цьому посприяє Кирило Горішний і видавництво «Леополь». Або ж інший видавець зацікавиться. Сподіваюся, що це станеться незабаром.+

Дмитро ПЛАХТА